Як війна об’єднала світ навколо України

02.03.2022 Admin 0 коментарів

Загалом Путін був готовий до тиску з боку Заходу, хоча й не очікував настільки потужної підтримки України. Тому тиск Заходу є дуже потрібним. І не тільки безпосередньо на Путіна та його олігархічне оточення у Москві чи Петербурзі. Рядові мешканці РФ, прості росіяни, включаючи звичайного сільського дядька з російської глибинки, також мають страждати. Серйозно і відчутно. Пересічні росіяни мають відчути відповідальність за дії Путіна, якого вони обрали президентом.

На жаль, усвідомлення цього поки що є не в усіх європейських столицях. Навіть там, де сьогодні відбуваються велелюдні мітинги на підтримку України. Здебільшого за рахунок української діаспори, котра все ще намагається достукатися до керівництва окремих країн. Чим швидше це зрозуміють західні друзі України (включно з Німеччиною та Угорщиною!), тим краще.
Попри все треба визнати, що цей процес сьогодні йде нібито швидше, ніж ще кілька днів тому, коли більшість урядів і міжнародних фундацій обмежувалися одним лише занепокоєнням, глибокою стурбованістю, засудженням агресії та публічними заявами про допомогу. Зараз перемога ще неповна. Зокрема, новини про відключення Росії від SWIFT виявилися дещо поспішними – G7 не дала на це згоду та обмежилася лише частковим SWIFT-покаранням. Та навіть ці санкції, схвалені Заходом, відкривають для держави-агресора нову реальність.

Всі проти Росії
У той час як українські ЗСУ та тероборона щогодини захищають Україну від просування військ агресора, знищують російські бойові підрозділи та відбивають захоплені міста, селища та стратегічні пункти – у світі точиться ще одна війна з агресором. Це дипломатична війна, на якій Росія зазнає щоразу більше поразок. Не всі деталі їх публічно відомі.
Новий виток дипломатичної ізоляції розпочався увечері 21 лютого – після того, як Путін оголосив про визнання так званих “Л/ДНР”. Росія тоді поставила за мету не лишитися наодинці: необхідні були ще кілька держав, які теж оголосили би визнання “незалежності Донбасу”. Роспропаганда у перший же день назвала 4 держави, які нібито вже визнали “Л/ДНР” одночасно з Росією: Венесуела, Куба, Нікарагуа та Сирія. Але це виявилося неправдою. Жодна з них цього не зробила, лише Сирія сказала, що розгляне таку можливість.
Щоби умовити їх, спікер Держдуми Володін навіть полетів з візитом до Куби та Нікарагуа, причому у Гавані провів переговори ще до ракетних ударів по Україні – і все одно без результату. Куба лише погодилася видати смішну антиамериканську заяву з вимогами зупинити тиск НАТО на мирну Росію, але без жодних згадок про “незалежність Донбасу”.
А з 24 лютого ситуація стала просто катастрофічною для Кремля. Дії Путіна змусили відвернутися від нього навіть його найвірніших соратників у Європі. Навіть тих, хто “дружив” з РФ за грубі гроші.
Наприклад, проросійський президент Чехії Земан, відомий через свої скандальні заяви із виправданнями агресії РФ у Криму та на Донбасі, уперше за 8 років засудив російський напад.
Ерік Земмур, найрадикальніший фанат Путіна з кандидатів у президенти Франції, заявив про “беззастережне засудження” дій Росії, а експрем’єр цієї країни Франсуа Фійон, який торік отримав посади у двох російських компаніях (як вважають, на знак подяки за минулу співпрацю) – був змушений звільнитися. Та що там Фійон – ексканцлер Німеччини Герхард Шрьодер назвав невиправданою агресію РФ та закликав Путіна якнайшвидше вивести війська, пояснивши, що інакше зв’язки Росії та Європи будуть розірвані.
Він виявився правий. Але варто доповнити: йдеться не лише про Європу. Відбувається розрив між Росією та світом. І дуже скоро епіцентром цих подій, дуже імовірно, стане ООН. Про це трохи далі, а спершу про те, чого ж вдалося досягти завдяки світовій єдності. І це – не лише питання грошей чи фінансових санкцій.
Зброя пішла
Багато хто звернув увагу, що потік озброєння для України від США, Британії та інших партнерів майже припинився за тиждень до вторгнення РФ, разом із появою у західних столиць інформації про те, що Путін ухвалив рішення про напад. Також у перші два дні військових дій партнери утримувалися від конкретних обіцянок про поновлення постачань.
Причиною могло бути те, що на Заході всерйоз сприймали загрозу того, що Київ швидко капітулює. Те, що ЗСУ вдалося зупинити просування армії РФ, багатьох здивувало, а відтак поновилося постачання зброї від кількох держав одразу.
Більше того, попри складнощі з логістикою (тепер до України не доправити зброю літаками, як раніше!) у п’ятницю та суботу вдалося взяти, здавалося б, неприступні дипломатичні рубежі. Спершу надійшла новина з Нідерландів, які виділили Києву дуже потрібні нині ракети Stinger, а надвечір “здалася” Німеччина: передала Україні відразу пів тисячі Stinger та розблокувала постачання зброї з інших держав.
А найбільшою інтригою є постачання озброєнь на $600 млн з США, зміст якого не розкривається. Сподіваємося, там будуть серйозні “сюрпризи” для армії агресора.
Щоби зрозуміти причини такої паузи з боку партнерів, достатньо пригадати нещодавню історію Афганістану, який став найбільшою і дуже болючою поразкою Заходу у сучасній історії. Тоді з’ясувалося, що місцева армія, у вишкіл та оснащення якої США та партнери вклали багато часу і коштів, з від’їздом військових НАТО просто розсипалася і здала країну талібам майже без опору, а представники попередньої влади шукали можливість втекти за кордон.
Україна стала для Заходу анти-Афганістаном. ЗСУ обороняються та здійснюють щоденний подвиг. Це дозволило Заходу знову повірити в Україну.
Санкції не для всіх
SWIFT наш! Ця новина, що з’явилася в суботу надвечір, стала ключовою перемогою української дипломатії. Останніми свої заперечення (як і в історії зі зброєю) зняв уряд Німеччини, що викликало овації в Україні.
От тільки радість виявилася передчасною.
Світові лідери справді домовилися про запровадження третього за цей тиждень пакета санкцій проти Росії, який цього разу мав бути справді болючим, це визнавали навіть у Кремлі. Але уночі з’ясувалося, що ключовий елемент цих санкцій послабили задля досягнення компромісу.
ДОВІДКА:

SWIFT (Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications, або Товариство всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій) – це міжнародна міжбанківська система, що об’єднує банки в усіх країнах світу та є ключовим інструментом для здійснення міжнародних платежів. Товариство засноване у Бельгії та діє за європейським законодавством. Учасниками системи є не держави, а фінансові інституції. Існує можливість відключити конкретний банк від SWIFT, що на практиці означає ускладнення (аж до втрати можливості) міжнародних платежів – наприклад, за експортними контрактами.

У історії був один випадок відключення держави від SWIFT: у 2012-му з системи викреслили усі банки Ірану, вимагаючи від цієї країни припинити її ядерну програму. Це обвалило експорт нафти удвічі; він відновився лише у 2016 році, після того як Тегеран пішов на поступки щодо ядерної програми і з нього зняли SWIFT-санкції. З 2014 року звучать заклики викреслити зі SWIFT Росію, але предметний діалог між державами Заходу з цього приводу розпочався лише після вторгнення 2022 року.
Про що домовилися держави Заходу?
У спільному рішенні держав Євросоюзу та G7 йдеться про те, що “окремі російські банки будуть видалені з системи SWIFT; ці банки будуть від’єднані від міжнародної фінансової системи, і це зашкодить їхній здатності діяти глобально”. Але варто говорити чесно і відверто, оскільки це зовсім не є аналогом “відключення Росії”. Йдеться тільки про покарання конкретних російських банків. Для когось із них ці санкції можуть навіть виявитися вбивчими, але на експортний потенціал це ніяк не вплине.
Наприклад, Газпрому буде достатньо відкрити рахунок у будь-якому банку, що не є у “розстрільному списку” – і продовжувати приймати платежі на його рахунки. Тому ЄС лишив відкритими двері для запровадження реальних SWIFT-санкцій. До речі, список банків, які мають покарати, ще не оприлюднений.
Уряд Німеччини в окремому повідомленні пояснив, що до нього увійдуть “(усі) російські банки, на які вже накладені санкції, а також за потреби інші російські банки”. Це формулювання означає, що список “забанених” банків може бути розширений і суто теоретично може охопити усю банківську систему РФ.
Але для цього є значна перепона. Її назва – Німеччина.
В офіційних поясненнях Берлін каже, що є противником такого кроку, бо, мовляв, у цьому разі постраждають “бабусі з Росії”, тобто пересічні росіяни, котрі не зможуть користуватися банківськими картками. Ось така гуманність.
Але у разі покарання Росії постраждають також європейські споживачі та бізнеси. Бо Росія – не Іран. Звідси йде левова частка імпорту газу – як за нього платити? У Росії-2022, на відміну від Ірану-2012, діє велика кількість західних компаній – від Siemens до Mercedes, які мають у Росії виробничі потужності. Як отримувати звідти прибутки?
Утім, варто підкреслити: новий пакет санкцій проти РФ все одно є вагомим. Щонайменше два його елементи будуть болючими для Кремля.
Перший – це обмеження активів російського центробанку. Варто дочекатися юридичного рішення з цього приводу, але якщо буде йтися про замороження усього російського держрезерву в доларах, євро, фунтах та ієні, це може призвести до обвалу курсу рубля. Що, зрештою, вже відбувається. Другий – це обіцянка G7 розпочати полювання за активами російських олігархів. Але тут також треба дочекатися втілення.
А разом з іншими заходами це зробить життя в країні-агресорі зовсім не таким, як досі.

Страшніше за SWIFT
Є ще одна гарна новина. Днями відбулися карколомні зміни, які формально не є частиною “третього санкційного пакета”, але б’ють не гірше за нього. І, що ще важливіше – б’ють не лише російську державу, а й російських громадян. Особливістю російського режиму досі було те, що ця держава, попри своє перетворення на диктатуру, була інтегрованою у світ. Широкі кола російської ділової та соціальної еліти, що збагатіла на нафтодоларах та збиранні “корупційної ренти”, могли відпочивати на європейських курортах, купувати вілли в Іспанії чи Болгарії, яхти в Нідерландах чи Хорватії.
Захід цьому активно сприяв. Візові процедури для росіян здавна були найпростішими на континенті. У той час, як для українців до безвізу отримання Шенгену часто було “квестом”, де ти міг отримати відмову просто через те, що у бельгійського чи італійського візового офіцера цього дня поганий настрій, для росіян цієї проблеми не існувало. Згадані посольства автоматом видавали кількарічні шенгенські візи усім заявникам, рівень відмов був мінімальним.
Хтось із цих громадян РФ міг навіть розуміти, що Путін – це остання наволоч та військовий злочинець, але він все одно лишався добрим президентом для громадянина Росії, бо забезпечував добробут та комфорт. Такою була позиція абсолютної більшості. Ось чому після крадіжки Криму та окупації частини української території у 2014 році Путін мав тотальну підтримку своїх співгромадян.
А для тих росіян, хто не користувався корупційною рентою тощо і жив бідно в умовному Саратові, влада мала іншу “плюшку”: їх Кремль годував відчуттям гордості за “велику Росію”. Ці дві складових укупі з державною машиною пропаганди багато років забезпечували Путіну стабільну підтримку, яка знижується, але досі лишається високою. Саме тому дуже важливо, щоб не тільки олігархи, але й пересічні росіяни (у тому числі ті “російські бабушки”, про яких згадувала глава МЗС Німеччини) мають страждати особисто і відчутно. Бо лише це покаже російському суспільству, що держава йде не туди. І саме тому блокування SWIFT, якого поки що не сталося у потрібному форматі, є таким важливим.
Утім, перші та вагомі кроки вже зроблені. Від лютого 2022 року у росіян таки починають зникати приводи і для відчуття свободи, і для гордості. Бо не можна недооцінити ефект закриття Європи для громадян РФ. Йдеться і про візове закриття, і про транспортне.
ЄС вже оголосив, що припинить дію угоди про візове спрощення, а кілька держав ЄС (зокрема, туристична Чехія) взагалі припинять видачу віз.
А тим, хто ще має старий “шенген”, доведеться добряче витрачатися для звичних подорожей до Європи. Усі прикордонні з Росією держави на сході ЄС закрили своє небо для літаків з Росії, а Росія в свою чергу закрила небо для них. Південний повітряний коридор (у тому числі до “братської Сербії” через Болгарію та/або Румунію) також закритий. Досі вагаються Греція та Кіпр, але є сподівання на успіх – джерела європейських ЗМІ кажуть про загальноєвропейське рішення. Навіть у Калінінград з Москви доведеться літати морем, роблячи величезний гак. А це для Росії – дуже болючий символічний “копняк” з боку ЄС.
Варто зауважити: для ЄС це рішення є зовсім не безкоштовним. У відповідь на нього Москва заборонила транзит європейських літаків. А це означає скасування або суттєве здорожчання усіх рейсів зі східної Азії, які виконували європейські авіакомпанії. Для фінської FinnAir це рішення буде особливо болючим – її бізнес-модель побудована на транзиті з Азії. Постраждають також усі покупці з AliExpress, у тому числі українські – повітряна доставка стає неконкурентною. Але це війна. Тут не до підрахунку копійок та центів.
Є і більш масштабні підстави для втрати гордості «за матушку».
На порозі нових змін світу?
Росія з держави, що претендувала на світове лідерство, перетворилася на державу-вигнанця. Путін від 24 лютого став таким собі “Кім Чен Іном на стероїдах”, нерукоподаваним лідером ядерної держави. Словом, за кілька днів Росію позбавили усіх атрибутів держави, якою варто пишатися її громадянам. Свого часу для РФ стали неймовірним ляпасом олімпійські антидопінгові санкції. Але тепер це видається дрібницею.
Росію терміново позбавляють права на проведення усіх спортивних подій, навіть запланованих на найближчі місяці. Навіть таких масштабних, як фінал Ліги чемпіонів у травні та Чемпіонат світу з шахів улітку. Європейські клуби відмовляються від реклами “Газпрому” та інших російських гігантів (а це була неймовірно вагома складова “м’якої сили РФ”). А російським олігархам, які є власниками клубів зі світовим ім’ям на кшталт “Челсі”, доводиться відмовлятися від своєї власності.
Це все для Росії та Путіна – неймовірне приниження. А попереду ще одна битва, не менш масштабна. Це битва за ООН. Україна ініціює вигнання Росії з Ради безпеки ООН, куди Москву записали у 1992 році з порушенням правил та статуту організації. Донедавна видавалося, що це – завдання, яке просто неможливо виконати, бо ніхто не хоче ворушити традиції цієї організації. Навіть те, що через російське вето РБ ООН став імпотентним органом, який вже років з 10 не може ухвалити жодного рішення по ключових світових конфліктах, не допомагало подолати цю проблему.
Але зараз все ще гірше. ООН опинилася на грані колапсу. Бо те, що постійний член РБ ООН здійснює неприкриту, абсолютно безпричинну і заздалегідь підготовлену агресію проти сусідньої держави, руйнує сутність організації. Слова “абсолютно безпричинну” виділені недарма. Річ у тім, що у 2008 році, коли Росія напала на Грузію, Москві вдалося “продати брехню” та переконати колег у тому, що хоч якісь причини для нападу в неї були. А тут цього немає.
Тому зараз є високий шанс, що ООН повторить долю своєї попередниці – Ліги націй, що існувала до Другої світової і була ліквідована, бо виявилася нездатною ані попередити війну, ані покарати агресора.
Тепер перед ООН непростий вибір. Стати органом, який не має впливу, і йти до забуття – або позбавити Москву права вето, виключивши її з цієї організації. І це буде ще однією навіть не цеглиною, а бетонним блоком, який привалить залишки удаваної російської “величі” у світі.
Перспективи переконливі, проте тішитись ще рано. Попри неймовірний тиск на Росію, є дуже високі ризики, з якими невідомо що робити.
Сьогодні Путін страшенно обурений тим, що відбувається. Обурений приниженням з боку Заходу. Обурений санкціями. І передусім обурений тим, що Україна досі не повалена. Тож є висока небезпека, що Україна та світ стикнуться з “ефектом ризику бути вкушеними загнаним у кут скаженим псом”, що у передсмертній агонії готовий на шалені вчинки. І в ролі собаки цього разу – диктатор з комплексами і ядерною кнопкою.
На що він готовий – невідомо. Зважаючи на це, мабуть, правильними є заяви офіційного Києва про “готовність до переговорів з Росією”. Головне, щоби це були переговори без поступок.
А тим часом, дай Боже, близьке коло Путіна зрозуміє, що життя під такими санкціями та в такій ізоляції – це для них погибель. Усвідомить, що краще прибрати диктатора, ніж терпіти. І якщо це станеться – це буде ідеальний момент для переговорів з боку України. Коли ми зможемо вимагати і ставити тепер свої умови.