Я – іудейка
Серед моїх найкращих друзів є націоналісти. Так, ті самі націоналісти, яких ще називають «бандерівці». Я дружу з їхніми дружинами, чудово знаю їхніх дітей, а у декого – онуків. Ми, наче одна родина, завжди ділимося радостями та негараздами, підтримуємо та допомагаємо одне одному. І я почуваю себе серед них комфортно та захищено, бо знаю – прийде яка біда – мої друзі завжди допоможуть.
Страшно мені стало лише тепер, і боятись я почала лише тоді, коли Путін і росіяни вирішили «рятувати» мене від тих самих націоналістів.
Від кого?! Від моїх найкращих друзів, яким можу довірити навіть своє життя?! Від тих, про кого зараз постійно думаю, бо на фронті, під кулями та снарядами «визволителів», захищають незалежність нашої неньки України, моєї Батьківщини?!
Чи, може, від їхніх дружин, які, замість купувати косметику збирають кошти на обладунки для своїх чоловіків і з якими розмовляємо не про обновки, а про події на фронті?! Чи, можливо, від їхніх дітей та малесеньких онуків, яких я обожнюю?!
Наш Шаргород – унікальне місце. Споконвіку під опікою православного монастиря, католицького костьолу та іудейської синагоги, тут проживали люди різних віросповідань. Проживали у мирі та злагоді. І молились. І хоч на різних мовах, але просили одне й те саме – миру на землі та щастя дітям. У нас ніколи не було протистоянь, пов’язаних із національністю чи віросповіданням.
Євреї співали «Ти ж мене підманула…», а українці завзято витанцьовували фрейлехс. Ми їли мацю та паску, смакували «крашанки» та «бабки», ументаші та пончики. І як можна було уявити собі святковий стіл без гефілте фіш та домашньої ковбаски?
Ми вітали одне одного з Пасхою і Песахом, бажали веселого Різдва і солодкого Рош-га Шана, запалювали свічки в пам’ять про українців, знищених під час Голодомору, та молились за євреїв, розстріляних у Бабиному Яру… А тепер мені якась мерзота каже, що Вася, Лєна, Мар’яна, Іван, Саша, Надя, Володя, Валя, Ніна, Коля, Аня, Люда – то є вороги?!
Після закінчення університету моя мама працювала вчителькою у Західній Україні і завжди згадувала тамтешніх людей з великою теплотою. Оті западенці, кого зараз російська пропаганда називає «нацистами», звертались до неї не інакше, як «пані вчителько» і дуже поважали. Хоча чудово знали, що вона єврейка, їм то було абсолютно байдуже. За тисячі кілометрів від рідної домівки, не маючи в тому селищі жодної рідної душі, мама все одно почувала себе, як вдома.
… Особисто я завжди вважала, що пишатись своєю національністю – повнісінька дурня, бо то дано Богом, і ніякої нашої заслуги у тому немає. Але зараз я з гордістю можу сказати, що я українська націоналістка іудейського походження.
Тож не важливо, хто ми сьогодні – православні, мусульмани, католики чи іудеї, ми всі українські націоналісти. І єдиний наш ворог – Путін та абсолютно зомбовані росіяни, які прийшли на квітучу українську землю і хочуть знищити усі надбання нашої демократії. Бо самі вони вже давно забули, що значить бути вільним у вільній незалежній державі.
У цей страшний для нас час велика родина шаргородців в Америці та Німеччині, Австралії та Польщі, Італії, Канаді, Туреччині, Іспанії, Португалії допомагає нашій армії. А ще об’єдналась в єдиній молитві за Україну, яка назавжди залишиться для них рідною Батьківщиною.
… Днями ходила на старовинне кладовище, де поховані єврейські святі. Туди часто приходять люди різних віросповідань, коли вже немає на кого надіятись, крім Бога.
Я не знаю молитов, не вмію молитись. Просто запалила свічечку і просила, щоб наші воїни, наші справжні визволителі якнайшвидше повернулись додому живі, просила, щоб під кулями не гинули діти, просила миру для нашої багатостраждальної країни. І так буде. Бо завжди перемагає той, на чиєму боці Господь і правда. Доведено історією.
Інна ФРІДКІНА,
депутат Шаргородської міської ради
