Із вдячності Богу за повернуте життя
пенсіонер Василь Кривий «будує» церкви із сірників
Цей талановитий самородок живе з дружиною Галиною у селі Мигалівці колишнього Барського району. Сюди вони повернулися на малу батьківщину чоловіка після 32 років роботи на Хмельниччині, де він трудився агрономом та головував у голенищівському колгоспі «Прогрес», а вона працювала фельдшером сільської медичної амбулаторії.
Незвичайне мистецтво стало для 65-річного пенсіонера рятівною терапією, коли шансів на одужання майже не було. Тепер з вдячності Господу Богу за повернуте життя Василь Григорович «будує» мініатюри церков та історичних будівель із сірників та мріє навчити своєму ремеслу якомога більше людей.
«І я його поставила на ноги…»
Природний творчий дар закладений у ньому від народження. У шкільні роки малював на склі картини різнокольоровою тушшю, виготовляв з лінійок та косинців пластмасові браслети, займався чеканкою і випалюванням по дереву, а у зрілому віці удосконалив свої здібності вмінням працювати з мініатюрними будівельними матеріалами. Та й збіг непередбачуваних життєвих обставин спонукав до цього. У передпенсійний вік почали набридати болячки – вичухувався від однієї, як чіплялася інша. А восени 2018 року приклало так з розмаху, що й важко зараз згадувати. Тоді він опинився у тяжкому становищі: понад шість місяців не міг піднятися з ліжка через прогресуючу трофічну виразку на правій нозі.
– Хвороба вбивала нас обох одночасно, – розповідає Галина Василівна. – Два місяці чоловік пролежав в обласній лікарні, де лікарі не давали шансів, що пацієнт знову зможе ходити. Рани були такі глибокі, що аж кістка виднілася. Безнадійного його виписали додому. Сильні болі не давали спокою. Траплялося, що по два-три знеболювальних уколи колола йому серед ночі, а потім сама взялася за лікування чоловіка. За рецептами старих медичних книг робила мазі й таки поставила його на ноги…
Кожен день прожитий недаремно…
Саме тоді до рук Василя Кривого потрапила книга про технологію виготовлення виробів із сірників. У ній він побачив, як змайструвати хатинку. Попросив рідних принести усе необхідне для роботи. Вийшло не одразу: кілька днів намагався зліпити все докупи, аж поки не вдалося досягти схожості з оригіналом на фото. Позитивні враження близьких надихнули працювати далі.
– Робота над кожною новою конструкцією із сірників давала стимул щодня відчувати потяг до життя, – каже майстер. – За підтримки дружини намагався по-новому вчитися ходити і настирливо працювати з сірниками. Уже готові вироби щоразу нагадували – кожен день прожитий недаремно…
Відтоді майстер виготовив понад півсотні мініатюрних будівель, точних копій реальних споруд та тих, що можна знайти лише на історичних світлинах. Фортеці, замки, церкви, цитаделі – зібравши все це докупи, вийшло б ціле старовинне місто. Найчастіше митець відтворює архітектурні об’єкти релігійного напрямку. Проте за слушної нагоди не оминає увагою й інші визначні пам’ятки нашої історії. Є, наприклад, копія Золотих воріт Києва.
Агроном із задатками архітектора
Василь Григорович Кривий – агроном за фахом, закінчив Білоцерківський сільгоспінститут. Коли ж випало керувати великим господарством, яке обробляло п’ять тисяч гектарів ріллі й куди входило шість населених пунктів, завжди серйозну увагу приділяв будівельній галузі. З тужливою гіркотою згадує, як на перших порах довелося проводити реконструкцію трьох ферм, де всі роботи доярки виконували вручну. А як «повернули» жолоби на середину приміщення і встановили гноєтранспортери, то жінки не могли нарадуватися перемінам і називали голову колгоспу «своїм рятівником на нашій грішній землі…».
– Я любив займатися будівництвом, бо нестримно тягнуло до чогось нового, до кращого. Мені вдалося з колективом побудувати ремонтну майстерню, контору, медамбулаторію, два магазини, три лазні, допомогти в проведенні реконструкції школи… І як правило, тоді такі роботи виконувалися в основному без проєктної документації: задумали – і зробили. Як і зараз у новому для себе амплуа – яку маю уяву, так і «будую» свої церкви та палаци…
Саморобки «тягнуть» з бюджету багато
– Аби відтворити будівлю в мініатюрі, спочатку уважно вивчаю її та візуально «фотографую» з усіх боків. Далі займаюся розміткою і виготовляю каркас з картону – це найбільш трудомісткий процес. Потім декорую виріб сірниками та додаю інші елементи. Багато часу займає і зняття пінцетом сірки, головне при цьому, щоб сірники були сухими. А для виготовлення церковних куполів випарюю їх в гарячій воді, після чого вони стають придатними до згинання. Творча майстерня у мене знаходиться у великій кімнаті хати, де вистачає і простору, і світла. А щодо електроенергії, то накручую на лічильник чимало, що інколи спустошує кишеню сімейного бюджету.
У середньому на виготовлення однієї картини йде від чотирьохсот до вісімсот коробок сірників. І плюс до цього ще треба купити допоміжні матеріали – дерев’яні зубочистки, бамбукові шашличні палички, палички для розмішування кави, три види клею – ПВА, «Дракон» і столярний, прозорий лак, картон, різнокольорову самоклейку, ДВП, фотошпалери і шпалери під дерево… Я уже «пристрілявся» до знайомих продавців, які не дуже «деруть» за товари. А от із самими сірниками щось коїться незрозуміле. Ціна на них збільшується, а кількість «солдатиків» у коробці різна. Ще недавно було п’ятдесят штук, а зараз трапляється і 38, і 40. Кому про це поскаржишся? Як і на якість самих сірників. Наші, вітчизняні, дуже важко піддаються обробці, не те, що білоруські чи російські. Але імпортних зараз немає в продажу, то мушу працювати із своїми на «відходи виробництва», що утворюються під час «розпилювання» на половинки чи четвертинки…
Автор мініатюр зізнається, що заробив у держави аж 2471 гривню пенсії, а його дружина отримує 2200 гривень. Свої роботи не продає, тільки дарує друзям і знайомим. Як оце недавно зробив сюрприз для інститутського друга Петра Комахи, презентувавши на день його народження картину «Собор Петра і Павла», над якою працював три зимових місяці.
Кожен виріб – неповторний
Зараз у колекції Василя Кривого залишилося десять солідних картин, кількість яких він хоче подвоїти, провести виставку у Вінниці і тільки після цього їх продати, сподіваючись, що знайдеться такий покупець, який «забере товар оптом». Сірникарство для нього – це делікатна робота, що потребує залізної витримки. Він може цілими днями віддаватись улюбленому заняттю, забуваючи навіть про обід, добре, що трудолюбива дружина сама вправляється з домашнім господарством – коровою, свинями, птицею і великим городом, та ще у вільний час долучається до чоловікового ремесла.
У роботі майстра немає місця шаблонам чи трафаретам: кожен виріб – неповторний. Тож ви не знайдете у нього двох однакових церков чи палаців. Василь Григорович хоче, щоб у нього з’явилися учні-послідовники, які б продовжили цю незвичну справу в рідних Мигалівцях. Тому він прагне налагодити контакт з керівництвом місцевої школи щодо відкриття гуртка сірникобудування, а у бібліотеці Барської міської ради створити постійнодіючу виставку своїх робіт.
У найближчих творчих планах митця – виготовлення макету Андріївської церкви у Києві.
Віктор Зеленюк,
власкор «Вінниччини»
Барська громада
На знімках: Галина і Василь Криві; роботи Василя Кривого
Фото автора
