Історія одного сфінкса, або Везунчик Річі
Коли вперше знайомишся з цією породою кішок, то впадаєш у ступор. Тебе буквально «розривають» почуття: доторкнутися, погладити чи скривитися і відійти подалі. Їхня оксамитова гаряча шкіра притягує до себе, а погляд розумних очей, які ніби «читають» тебе, подають сигнали, що все про тебе знають, насторожує своєю проникливістю та зухвальством. Мова йде про сфінксів, повністю лисих котів, у яких навіть вуса вважаються відхиленням від норми.
Назва «Сфінкс» до Єгипту немає жодного стосунку. Вважається, що дана порода має канадське походження (перша згадка 1966 р.), а з’явилася вона внаслідок природної генної мутації. І лише через десятиліття безшерста кішка потрапила до розплідника у штаті Орегон (США), що й поклало початок основним лініям канадських сфінксів.
Один знайомий сфінкс вже восьмий рік хазяйнує на моїй квартирній площі. Якби мені хтось сказав, що я добровільно мешкатиму з цією істотою і любитиму його як рідного – не повірила б. Але там, де є малі діти – правила і переконання мають властивість «давати задню».
До чергового календарного свята ми з донькою блукали просторами інтернету в пошуках подарунків. Давно думали взяти до хати котика, але не наважувалися. Це ж тобі не черепашка чи хом’ячок, тут значно більше потрібно турботи і уваги. Переглядали оголошення з продажу довгошерстих красунчиків, дивилися і звичайних милих непородистих котиків, а потім поглядом зачепилися за малюка сфінкса. Він нам здався таким милим і навіть казковим. Так захотілося побачити його наживо, адже до цього часу з кошенятами такої породи нам знатися не доводилося. Домовилися з донькою, що лише подивимося на нього, а купувати не будемо, бо ж хто його знає, як за тим чудом доглядати…
Замотане у теплий шарф (був кінець зими) мале пискляве створіннячко нам на оглядини принесла дівчина років 16. Розповіла щемливу історію про те, як їй подарували цього котика, а вона мусить їхати до Польщі на навчання, батьки відмовляються за ним доглядати, і взагалі, за нього вона просить всього 500 грн – майже задарма (навіть на той час ця сума за породисте кошеня здавалася мізерною, за ринкової ціни 4000). Донька, побачивши цього «інопланетянина», була непохитна: «Хочу! Ну давай візьмемо!». Що було робити? Купили.
Але найцікавіше почало відбуватися вже після того, як кошеня опинилося у нас вдома. Випустили ми його на підлогу з намотаної в три шари ковдри, а воно ледве ходить. Задня ніжка в нього була травмована, хоче бігати, гратися, а швидко пересуватися не здатен – тягне одну ніжку. Я одразу почала телефонувати продавчині, аби поцікавитися, що з тваринкою не так, але юна аферистка це, мабуть, передбачила і завчасно подбала про проблему – дала неправильний номер. Думала, що найхитріша: отримала гроші, спекалася калічки, забрехалася – одним словом, «горе-бізнесменша».
Крім недієздатної задньої кінцівки, кошеня виглядало досить здоровим, на перший погляд. Похід до ветеринара багато що прояснив: лапку лікувати не потрібно – травмована не кістка, а сухожилля. Жодних ліків не знадобиться, воно саме зростеться, хоча буде помітний горбик на лапці, але повноцінному життю котика це не завадить. Далі розповів, як доглядати за вушками, шкірою, очима малюка, на що найчастіше хворіють сфінкси, чим годувати, аби не провокувати у них алергічні реакції. Порода схильна до проблем зі шкірою, зокрема подразнень та грибкових захворювань. Їхній шкірний покрив потребує купання, до того ж гігієна має бути щотижневою. Тоді ж ми дізналися, що сфінкси мають вроджену ваду серця, і до чотирьох місяців (нашому було не повних 2) кошенят взагалі не продають, адже ті можуть зненацька померти через серцевий напад. Втім, ми сподівалися, що це не наша історія, а дарма…
Вже за два дні Річі, так ми нарекли кошеня, бився в конвульсіях і задихався. Знову дзвінок до ветеринара і запевняння, якщо сильний імунітет, то він справиться. Якщо ж ні, то, вважайте – загубили гроші. Від цього легше не стало, дуже не хотілося засмучувати доньку. Вона за короткий термін до нього дуже прикипіла. Та певно, нашому Річі «на життя було». Два приступи він пережив, а потім про те серце ми вже й не згадували. Він потроху ріс, а ми дивувалися з того, який він розумний і цікавий. Річард міг своєю поведінкою легко показати, що він хоче прийняти ванну, радіти повідку в руках господаря, адже це означатиме, що він їде на дачу, або йде на прогулянку. Міг вимагати свою теплу ковдру, аби його вкутали і лишили у спокої на кілька годин, або чекати зими, щоб нарешті включили батареї і можна було б вилежуватися на них цілий день. Інтелект у цих котів – вище середнього, про це свідчить той факт, що Річі самостійно навчився справляти нужду на унітаз (це і для нас самих виявилося неабияким відкриттям).
Космічна зовнішність сфінксів у багатьох викликає шокову реакцію, так і в нас було на перших порах. Відсутність хутра підкреслює фізіологію їхнього тіла, тому переваги і недоліки фігури видно неозброєним оком. Наш, до прикладу, маючи гарну статуру, не зміг би брати участь у конкурсах. Вимоги суворі – травма на ніжці не дала б йому шансів на перемогу. Хоча родовід у нього титулований.
Сфінкси – віддані кішки-компаньйони, однак вони можуть бути досить нав’язливими і наглими у досягненні своїх бажань. Це надзвичайно розумні та грайливі котики. «Лисі» кішки не ревниві і мирно вживуться на одній території з іншими тваринками або з маленькими дітьми. Річі сумирно витримав папугу, морських свинок, черепах і ще одного кота в домі.
Існує думка, що сфінкси мають лікувальну енергетику. Правда це чи міф, складно сказати. Принаймні вони частіше за представників інших порід приходять «полікувати» господаря, лягаючи на його хворі місця. Сфінкс не любить спати один, постійно шукає чиюсь теплу пахву, аби зануритися туди холодним носиком і бачити десятий сон – справжня кототерапія.
Температура тіла у такого кота вища, ніж у людини, і складає 39,5 – 40°С, на дотик він просто грілка. Сфінкси дуже чутливі до зміни температур, холоду бояться, а до сонечка завжди тягнуться, аби зайвий раз погріти на ньому своє пузельце. Середня тривалість життя «лисого» – до 15 років. І ми сподіваємося, що наш домашній сфінксик поб’є цей рекорд, тож доведеться писати про нього ще раз.
Вікторія МЕЛЬНИК
Фото автора
