І досі сни їх водять у поля

Директор СТОВ «Авангард» Микола Трач організував зустріч буряківниць минулих років

Ці милі й добродушні жіночки з втомленими очима й натрудженими руками – чиїсь дружини, матері, бабусі. На їхніх обличчях ще збереглися залишки молодої вроди, яку палило-не випалило пекуче сонце, хльостали холодні дощі, й сніги колючі били. Вони, як бійці на передовій, мали наказ – ні кроку назад з наміряної норми! Мусиш просапати, викопати, почистити, навантажити на автомобіль і здати на завод. Через їхні руки пройшли тисячі тонн тих скроплених сльозами і потом «солодких» коренів.

– Перед цими жінками ми в невідплатному боргу – у їхній долі були цукрові буряки, яким вони віддали свої найкращі молоді роки і заробили підірване здоров’я, – каже Микола Миколайович. – А сьогоднішня зустріч – це маленька компенсація за той тяжкий труд, за все, що безповоротно минуло. 

З давніх часів село Сільниця славиться трудолюбивими міцними родинами. З покоління в покоління, як дорогоцінна реліквія, передається ця гарна риса молодим від старших. Саме представники таких сімей зібралися того дня у світлій прекрасній залі кафе-пекарні, що з позаминулого року стала окрасою центру села. На зустріч з молодістю і давніми подругами прийшли Олександра Юхимівна Бондарчук, Людмила Григорівна Цвик, Марія Павлівна Толстоп’ятенко, Тетяна Степанівна Тадеуш, Євдокія Василівна Бойко, Ганна Іванівна Андрушко, Марія Вікторівна Тарнопольська та Лідія Михайлівна Собко.

– Восьмеро з п’ятнадцяти, що живуть сьогодні у селі, – каже співорганізатор зустрічі, голова спілки власників земельних та майнових паїв СТОВ «Авангард» Олександра Бондарчук, яка також починала свій трудовий шлях з колгоспних буряків, потім закінчила сільгосптехнікум і 35 років відпрацювала в бухгалтерії господарства, а загалом має 57 років трудового стажу. – Микола Миколайович розпорядився підвезти нас машинами, але з різних сімейних причин не всі виявили бажання бути присутніми тут. До речі, найстаршим сільським буряківницям Наталії Фомівні Стецюк 97 років, а Олені Опанасівні Свинарик – 94.

У роки далекої нашої молодості Сільниця була розділена на дві рільничі бригади:  перша – у Слобідці, друга – у самій Сільниці. Загалом – шість буряківничих ланок по двадцять п’ять жінок. Можете уявити, скільки ж тоді було населення у селі! А ще ферми, автопарк,  тракторні і будівельні бригади… Це не те, що зараз – можна пройти вулицею і не зустріти живої душі. Все змінюється прямо на очах. Одне радує, що Микола Миколайович Трач зберіг наше господарство у тому вигляді, яким воно було раніше. Нічого не розвалив, а ще й примножив. Щоправда, уже не сіють у нас цукрових буряків.

– На превеликий жаль, нам рідна держава відбила бажання займатися цукристими, – продовжує думку Олександри Юхимівни Микола Трач. – Коли я вперше після сільгоспінституту прийшов у місцевий колгосп «Авангард» на посаду головного економіста, то сіяли тоді 320-360 гектарів буряків. Людей – море! І в усіх була робота! А вже як в 2000 році став директором товариства, то в сівозміні залишилося тільки вісімдесят гектарів. Минуло ще чотири роки, і цукрові буряки перетворилися на дуже затратну культуру з потребою великих вільних обігових коштів на придбання насіння, міндобрив, засобів захисту рослин, залучення найманої техніки. Таких грошей у нас не було. А тут цукровий завод у Шпикові зупинили, і згодом залишилися від нього руїни. З потугами ще трохи протрималися на плаву, возили сировину в Кирнасівку за 45 кілометрів в один бік замість семи – до Шпикова. От і вся арифметика! Ми рахуємо свої гроші, а державні чиновники тільки дивляться – чи виживеш, чи геть зовсім зійдеш з дистанції.

Та попри все, СТОВ «Авангард» надійно стоїть на лідируючих  позиціях в об’єднаному Тульчинському районі. За сучасними технологіями тут успішно розвивають рослинництво і тваринницьку галузь, займаються овочівництвом та переробкою продукції власного виробництва – мають млин, випікають хлібобулочні вироби, у фірмовому магазині в Тульчині продають м’ясо і сало.

– А от цукрові буряки – це вже перегорнута, але не забута сторінка біографії нашого господарства. Допоки живуть в селі люди, які їх вирощували, я перед власною совістю зобов’язаний дбати про невтомних трудівниць бурякових ланів, тому й організував сьогоднішнє невеличке свято для них.

Найстаршою з присутніх на зустрічі була Тетяна Степанівна Тадеуш. Нещодавно їй виповнилося 80 років. Трудовий стаж жінки складається з 15 років роботи у буряківничій ланці, стільки ж працювала дояркою, три роки свинаркою і три роки на качатнику. Потім за станом здоров’я змушена була оформитися на пенсію і отримує зараз три тисячі чотириста гривень. Не жаліється, каже, що вистачає – «зараз стало краще жити, але немає вже коли…». 

– Мені сьогодні аж не віриться, як я вижила у ті тяжкі роки, – згадує жінка. – Ніхто тоді не давав довгої декретної відпустки. Три місяці побула вдома з дитиною і гайда в поле. Мені повезло, що мала добрих чоловікових батьків – Ганну і Франка, вони й вибавили моїх двох синочків, а я пильнувала колгоспну роботу. 

Лідія Собко молодша від Тетяни Тадеуш на двадцять сім років, але й вона встигла «прихопити» того «бурякового щастя». Як естафетну паличку, взяла жінка в руки сапу від своєї мами Євгени Григорівни, яка ланковою трудилася. І все було б добре, якби  не увірвалося раптове горе в її родину. 15 січня 2023 року руські окупанти вбили на війні її сина Святослава. У ЗСУ він служив з 2016 року, п’ять місяців тому створив свою сім’ю – вдовою залишив дружину Аліну і маму осиротив.

Високо оцінив проведений у Сільниці захід голова Тульчинської міської організації ветеранів, почесний громадянин Тульчина Володимир Сметанський: «У кожної з цих жінок своя життєва дорога і доля різна, але вони мали одне спільне – цукрові буряки, які й досі снами їх водять полями. А Миколі Миколайовичу Трачу честь і хвала, що він не забуває про таких людей!». 

Віктор ЗЕЛЕНЮК,

власкор «Вінниччини»

село Сільниця Тульчинського району

Фото автора