І так повинно бути серед добрих людей
Уже кілька років поспіль, напередодні Великодніх свят, я із своїм приятелем купуємо за живою вагою свиню навпіл. Для нас трохи дешевше виходить, але клопотів набагато більше, починаючи з пошуків господарів, які займаються вирощуванням домашньої живності на продаж. Марно обдзвонював знайомих у селах екс-Барського та Мурованокуриловецького районів – всі вже спродалися і запитували: де ви раніше були?
Але світ не без добрих людей. Нову адресу підказала героїня недавньої моєї публікації Ніна Заярнюк з Обухова. Вона сказала, що в їхньому селі проживає подружжя Сахнів Сергій і Жанна, і в них ще може бути те, «що вам потрібно».
Отак і відбулося знайомство з Жанною Сахно. Одного дня домовилися, а наступного ми вже приїхали з найманим колієм. Поки він справлявся зі своєю роботою, жінка погодилася розповісти про їхнє «навколо свиняче», і не тільки, життя-буття.
– Із Сергієм ми разом уже двадцять два роки, і не було з них жодного, щоб ми не тримали свиней, – каже Жанна Євгенівна. – В основному все домашнє господарство на його плечах, бо я прив’язана до роботи на залізниці – працюю черговою на залізничному переїзді станції Котюжани. З весни купуємо двоє-троє поросят, а потім ще стільки ж підсвинків і вигодовуємо до базарної ваги. Для себе, звісно, колемо одну свиню, а інші продаємо. Я не вмію стояти на ярмарку, то забирають заготівельники-перекупники. Складаємо гривню до гривні…
Ще як діти були малими, то не так сильно відчувалася потреба в грошах. А зараз маємо двох студентів. Син Сергій здобуває освіту еколога на третьому курсі Вінницького національного аграрного університету. Хоч він і на державній формі навчання, але щотижня приїжджає додому за «тиловим підкріпленням». Донька Аліна – майбутній фармацевт. За навчання у Вінницькому національному медичному університеті треба платити 33 тисячі гривень в рік. Я вже не кажу про найману квартиру та інші витрати, починаючи від ручки і зошита, від шкарпетки до куртки…
Ми з чоловіком пишаємося своїми дітьми, вони у нас найкращі – розумні, виховані й роботящі. Росли не білоручками. Завжди допомагають нам у господарстві та ще й до дідуся Євгена з бабусею Олею приходять підсобляти на городі і сіно для корови заготовляти.
Живуть Сергій та Жанна у квартирі, яку жінка свого часу отримала від залізниці. Спочатку у них була одна кімната, потім вони прикупили сусідню квартиру. Зробили гарний ремонт і мають добротне житло. Не соромно буде, коли прийде колись до хати невістка чи зять. А до того ж Сергій недавно змайстрував у дворі альтанку з мангалом і довгим столом на дванадцять персон.
– За професією мій чоловік зварник, але вміє і город розробити і парове опалення зробити, і корито для свиней зварити. Одним словом – майстер на всі руки. У цю пору його вдома рідко застанеш – весна покликала в поле. Ми не маємо земельних паїв, натомість обходимося кількома городами, де садимо картоплю, сіємо буряки, пшеницю і ячмінь, грядки робимо.
– Своїх свиней ми годуємо за давнім звичним у селі раціоном – варена дерть, картопля, свіжі буряки тремо ще й сироватки доливаємо, яку мама моя дає, вона тримає корову і відігріває дуже смачний сир. Ніяких біодобавок не добавляємо, я їх в очі ніколи не бачила. Годуємо, як для себе…
У Сахнів просторе подвір’я і скрізь порядок – все має своє місце. З першого погляду видно, що тут живуть дбайливі господарі. Біля збудованої альтанки саморобна гойдалка, а далі за нею – велика загорожа-клітка для курей, яких таким чином ховають від набридливих і агресивних шулік. Яйця продають в основному на сільському базарі. Ціни на них такі, як і скрізь – по 60-70 гривень за десяток.
– Щось трохи вертається за витрати на утримання курей. Вже купили тридцять п’ять курчат, а там ще зо три десятки бройлерів візьмемо, щоб було з чого робити тушонки і в морозилку м’яса покласти.
На нашу розмову нагодилася Катерина Андрісова і зразу почала хвалити Жанну та Сергія.
– Нам із чоловіком Олексієм дуже повезло на таких сусідів. Вони – наче рідні люди для нас. Я родом із Браїлова, але моє коріння вже тут, бо сорок три роки відпрацювала касиром на залізничній станції Котюжани. Живемо ми дружно і лагідно, не сваримося ні за що, одне одному допомагаємо. І так, власне, й повинно бути серед добрих людей.
Віктор ЗЕЛЕНЮК
Мурованокуриловецька громада
Фото автора
