Їх убила Росія
25 безвинно вбитих жертв ракетного обстрілу оплакує Вінниччина і вся Україна
Ось яку брехню пише про цю свою атаку Мінборони РФ: «14 липня високоточними ракетами морського базування «Калібр» завдано удару по будівлі гарнізонного будинку офіцерів у місті Вінниця. У момент удару на цьому військовому об’єкті відбувалась нарада командування українських повітряних сил із представниками іноземних постачальників озброєнь з питань передачі ЗСУ чергової партії літаків, засобів ураження, а також організації ремонту українського авіаційного парку. Внаслідок удару учасників наради знищено».
Може, серед цих «учасників наради» була вбита ракетою 4-річна дівчинка Ліза? Семирічний Максимко і 8-річний Кирило? Студентка-другокурсниця? Дівчата, що працювали в клініці та у відділенні банку? Вчителька молодших класів?..
Ліза була «сонячною дитиною» (з синдромом Дауна), дуже кмітливою, ходила з мамою на розвиваючі заняття, навіть знялась у різдвяному відео Олени Зеленської, коли ще жила з родиною в Києві. Після початку повномасштабної війни вони перебрались у Вінницю до бабусі. У той трагічний ранок саме йшли з матусею від логопеда, дівчинка котила свій візок… Тепер Ліза на небесах, маму рятують лікарі, а кадри перекинутого дитячого візочка і закривавленого тіла дитини шокували увесь світ. Увесь цивілізований світ, але не Росію.
Кирилкові лише 4 липня виповнилось 8 років. Разом із батьками вони переїхали з окупованого Херсона на Вінниччину. Згодом планували виїхати до Молдови. У день обстрілу хлопчик із бабусею та дядьком поїхав у Вінницю, аби оформити документи для перетину кордону. Сидів зі своїм дядьком у машині, коли в парковку влучила російська ракета… Кирила поховали в селі Никифорівці Немирівської громади, де мешкають його родичі. До труни хлопчикові поклали улюблену іграшку – ведмедика Потапа, з яким він любив спати. З цим ведмедиком він приїхав із Херсона, з ним тепер спатиме вічно…
Максимкові було 7 років. Разом із мамою Вікою він загинув у клініці «Нейромед», куди вони приїхали на консультацію. Мама, 35-річна Вікторія, була родом із с. Мала Мочулка, а в Теплику нещодавно відкрила свій стоматологічний кабінет. Чоловік, вітчим Максимка, привіз їх до Вінниці, висадив біля клініки й поїхав у справах. Певно, у страшному сні не міг уявити, що невдовзі доведеться впізнавати обгорілі тіла найрідніших людей. Вони були записані на прийом на 10.45. Тільки увійшли – одразу стався вибух.
У клініці загинув також 61-річний Володимир Мулевич, який раніше пережив інфаркт, операцію на серці, пройшов реабілітацію і в той день прийшов зробити кардіограму.
Олександра Борівська навчалась на другому курсі Донецького національного університету ім. Василя Стуса. Під час вибуху була неподалік Будинку офіцерів. Батько розшукував доньку понад добу, марно сподіваючись, що вона жива.
25-річна Аліна Кисіль працювала у філії банку, розташованій у приміщенні Будинку офіцерів. Загинула на робочому місці.
Не дочекалися рідні з роботи також 24-річну Катерину Гулу, адміністраторку діагностичного центру «Нейромед», менеджерку цієї ж клініки Тетяну Харченко, приватних підприємців і продавчинь Лесю Ващук та Світлану Чешківську.
Оксана Тиховська була вчителькою початкових класів у Вінницькій школі №8. Просто йшла площею Перемоги. «Вона так любила рідну школу, і загинула, йдучи до неї», – розповіла сестра загиблої.
Вихователька Ніна Нелегач із Луки-Мелешківської зазнала 85% опіків шкіри й померла в лікарні.
Смерть у вигляді російської ракети забрала і 58-річну Катерину Суверіну, яка саме проходила біля Будинку офіцерів.
Євгенові Коваленку було 25. Він звукорежисер із команди співачки Роксолани. Того дня увечері тут мав бути її концерт. «Під час ракетних обстрілів росіянами Вінниці частина нашої команди перебувала в центрі міста, всі вони поранені. Женя загинув. Ми ніколи не пробачимо», – написала співачка в соцмережі.
Вінничанин Віктор Поліщук 14 липня організовував концерт гурту «Воплі Відоплясова», що мав відбутись у приміщенні неподалік місця влучання. З командою Олега Скрипки він домовився зустрітись на площі, але музиканти запізнились на 10 хвилин. Певно, їх це врятувало, а Віктор опинився в епіцентрі вибуху.
Учора в лікарні померла 25-а жертва рашистського обстрілу, лікар-невролог Наталя Фальштинська. Коли прилетіла ракета, вона саме приймала пацієнтів у клініці. Без мами залишились троє дітей…
Наразі не всі імена жертв оприлюднено. У деяких випадках, можливо, так вирішили родичі загиблих. Іншою причиною може бути і те, що серед убитих російськими ракетами у Вінниці таки є троє чи четверо військових. Хоча вони й не перебували в той момент на службі й опинились там випадково, але російська пропаганда може назвати їх саме тими вигаданими «учасниками наради з постачання зброї».
Волонтером і воїном-добровольцем був загиблий Володимир Даценко. За колоритну зовнішність друзі називали його «Борода». Громадський діяч, учасник ГО «Дорожній контроль Вінниця». З початком повномасштабної російської агресії допомагав патрулювати місто, потім пішов добровольцем на війну і лише зрідка приїздив до Вінниці.
Незадовго до трагедії Володимир Даценко привіз до тієї злощасної клініки хворого побратима, що служить в «Айдарі». Як ми знаємо, клініка вщент вигоріла. Володимира, який чекав побратима біля входу і в момент обстрілу розмовляв з другом, протягом доби вважали безвісти зниклим. Шукали його і сподівались побачити живим, навіть після того, як знайшли згорілі документи «Бороди» і залишки його обгорілого автомобіля.
Розповіддю про ті страшні хвилини обстрілу його друг Денис Клімов поділився з журналістами порталу «20 хвилин Вінниця».
За його словами, «Вова був справжнім, вночі подзвониш – приїде, останню сорочку віддасть». 14 липня вони стояли на порозі «Нейромеду», чекали бійця, в якого діагностували тромб. Денис запропонував випити кави в «Ювілейному», але Володимир відмовився, бо побратим через проблеми з серцем погано почувається і погано говорить, тому на рецепції його можуть не зрозуміти, а раптом треба буде допомогти заповнити документи.
«І це ми стояли. Потім він в небі побачив ракету і крикнув: «Приліт!». Я побіг вздовж Будинку побуту, а в зворотний бік, за «Нейромед», побіг Володимир – якраз в епіцентр вибуху. Після того, як я приїхав поранений в лікарню, всіх своїх друзів попросив знайти, де він, що з ним, – каже Денис Клімов. – Той побратим, який проходив обстеження, теж вижив. А Володимира немає…».
Співчуваємо рідним загиблих, бажаємо одужання пораненим. Віримо в перемогу України і в те, що на суді в Гаазі (на новітньому Нюрнберзькому процесі над сучасним російським фашизмом) пролунають імена безвинно вбитих – як докази, як цвяхи у труну людиноненависницького путінського режиму.
