Смерч у Лукашовій

Впродовж усіх своїх років Валентина Федорівна Левкович дружить з нашою газетою, нерідко підказує цікаві теми, не обминаючи й гострих, охоче коментує публікації, очолюючи раду липовецьких ветеранів, сприяє популяризації видання. А днями її дзвінок до корпункту «Вінниччини» був тривожним:

• Не лише я, а й багато інших жителів Лукашової потерпіли від стихії, що пронеслась над селом минулого тижня. Причина в тому, що з одного боку вулиці – житлові будинки, а з протилежного – висока давня посадка осокорів. Свого часу я очолювала тут сільраду, і хоча в ті часи та посадка була молодшою, очевидно, вже тоді потрібно було порушувати питання зняття її як потенційно небезпечної. Але в нашому степового вигляду рівнинному краї, де від Липівця аж під Турбів жодного не те що лісу, а й лісочка, я навряд чи мала б підтримку щодо зняття, як виявилось, дуже небезпечної смуги…

Того пізнього вечора небувалої сили вітер почав крутити крихкими осокорами, ламати гілля і кидати його на дахи. Струму враз не стало. Відімкнули чи порвало дроти? Налило дощу, тому з хати вже не вийдеш. Побило шифер і зруйнувало фронтон. Вода із стелі ллється на голову, з неї ж відвалюються і падають шматки. Який напрошується висновок? Ці дерева люблять садити шляховики обабіч доріг, але, на мою думку, таке озеленення є надто ризиковим. Та ще безглуздішим є сусідство осокорів із житловими будинками. І чим швидше такі дерева зрізати, звичайно, у рамках чинного законодавства, тим краще для людей. А що надалі там садити, треба добре подумати.

І на завершення – красномовний факт. Всі ми, керівники ветеранських організацій, є учнями світлої пам’яті Віктора Івановича Марківського з Вербівки. І хто першим прибув мені на допомогу? Із бензопилою приїхав його безпосередній учень – голова ветеранської організації з Вербівки Петро Станіславович Криворученко. Зауважу, що це село від Лукашової неблизько. Дуже дякую насамперед йому і захоплююсь такою людською добротою.

Записав Микола КАВУН

Фото Валентини ЛЕВКОВИЧ