«Це наша справжня рятівниця!»
Не за посади та статки шанують у селі людей – повагу в односельців ще треба заслужити. Ні для кого не буде новиною, що шанованою в селі людиною, беззаперечним авторитетом та надійним помічником у сільській місцевості завжди був фельдшер. Чи не у ста випадків зі ста це була жінка (так вже історично склалося!), і по допомогу до неї йшли у будь-яку пору доби: і вдень, і вночі. Адже знали, що вона зарадить людській біді швидше, ніж приїде невідкладна допомога, швидше, ніж людину доправлять до лікарні в далекому райцентрі. Вибираючи цю професію й роботу у глибинці, фельдшери знали, яке клопітне, тривожне і водночас змістовне життя на них чекає, тому випадкових, черствих людей з-поміж них майже не траплялося. Байдужі та корисливі у цю професію не йшли!
Все зазначене можуть адресувати мешканці Веселівки, що у Теплицькій громаді, своєму фельдшеру-акушеру Галині Іванівні Бондар. І ще додати безліч теплих, приязних, вдячних слів – в селі не знайти хати, де б вона не побувала, не знайти родини, яка б не зверталась до неї по допомогу. По суті, вже не одне покоління веселівчан виросло під її лікарською опікою, адже працює вона в селі 41 рік, а загального стажу має 45. І коли держава на хвилі медично-реформаторського захоплення проводить чергові пертурбації, розділяючи медицину на «рівні», «первинність» та «вторинність», односельці Галини Іванівни були упевнені – нехай як там тепер називається медичний заклад, аби тільки улюблена фельдшерка не йшла на пенсію! Свою безмежну любов до пані Галини громадськість Веселівки висловила кілька років тому – жінку нагороджено медаллю «Гордість Тепличчини».
Так уродженка Львівщини стала гордістю та окрасою медичної когорти подолян. Хоча зізнається, що про медичну кар’єру зовсім не мріяла. У школі вона захоплювалась історією, літературою і після закінчення 10 класів спробувала вступити на історичний факультет Львівського університету. Юній абітурієнтці до вступу не вистачило одного балу, тож вона з легкістю вступила до медичного училища, позаяк мала і чудовий атестат, і глибокі знання з усіх дисциплін. Так доля привела її в медицину, яка стала сенсом та змістом її життя. Здобувши фах фельдшера-акушера, отримала запрошення продовжити навчання у медичному університеті, але вона пристала на іншу пропозицію… Володимир, родом з Вінниччини, запропонував нареченій руку і серце та покликав будувати сім’ю у Веселівку. Кохання перемогло, і так Галина опинилась у Теплицькому районі. Зізнається, що за ці роки зріднилася із цим селом та його людьми.
– Я чудово пам’ятаю свої перші кроки у професії на цій землі. І досі вдячна своїй наставниці, від якої перейняла безцінний досвід. Це була Євгенія Микитівна Кашльовська – фронтовичка, що пройшла війну, вміла надавати медичну допомогу будь-якої складності. І рану зашити, і пологи прийняти, і вивести з гострого стану – все вміла, ніколи не втрачала рівноваги і мала швидку реакцію. Чимало професійних навичок і підходу до роботи я перейняла від Євгенії Микитівни – світла їй пам’ять, – пригадує перші роки роботи Галина Іванівна.
Спочатку в селі був обладнаний ФАП, згодом відкрили чудову простору амбулаторію, в якій працював не лише терапевт і педіатр, а й стоматолог. Населення в селі тоді сягало більше 2 тисяч людей – роботи вистачало. На жаль, амбулаторія вже 15 років не працює як самостійна одиниця, і нині медичний колектив Веселівки відноситься до Теплицького ЦПМСД. Тепер не так велелюдно у Веселівці – в межах 800 людей, молодь виїжджає у пошуках роботи, населення старіє. Але, як би там не було, робота у медиків завжди є.
– Без любові в серці, доброго ставлення до людей працювати фельдшером не вийде! Це на першому місці. Звісно, з якісними професійними знаннями. І як би я не була зайнята, якими б сімейними клопотами не переймалась – на допомогу прийду завжди і без вагань, – ділиться своїми принципами героїня нашої розповіді.
А всього траплялось на віку. Тепер навіть міркує, якою відчайдухою була часом.
-Вночі постукали у вікно: «Біжи зупиняти кровотечу, у полі один водій підрізав іншого». Виявилося, що шофери з Донеччини щось не поділили, і суперечка перейшла у поножовщину. Не вагаючись, схопила в руки медичну сумку і стрімголов кинулась на місце події. Там потерпілому перев’язала рану, зупинила кровотечу і дочекалась, коли приїхали лікарі. А зараз думаю, що це було ж небезпечно, бозна які люди, та ще й ножове поранення, – пригадує драматичні епізоди минулого фельдшерка.
Були в її біографії і приймання пологів в екстремальних умовах – не завжди породіллю встигали доставити в лікарню. Довелось рятувати жінку і від анафілактичного шоку з набряком Квінке, колу ту вжалила оса. Якби не вчасні, миттєві дії Галини Іванівни, то не відомо, чим би все закінчилось. Іншим разом «відкачувала» людину, в якої стався напад судом як реакція на ліки. Непередбачуваних ситуацій вистачало, але пані Галина ніколи не втрачала самоконтролю, завжди діяла чітко, професійно – не одній людині, і малій, і дорослій, порятувала життя.
Опікується односельцями вона і нині. Коли ми з нею спілкувались, вона саме закінчувала підготовчі роботи до другої дози вакцинування від Ковіду (а перед тим обслужила чотири виклики на дому). Багато в чому саме завдяки її зусиллям, переконливому слову і організаторським здібностям у селі від коронавірусу вже вакциновано понад 80% населення!
-Усі ці клопоти, іноді втомлива робота – дрібниці порівняно з радістю, яку я отримую все життя, коли одужує людина, коли на моїх очах її стає легше, коли тривога сходить із лиця матері, що переживає за хвору дитину, – ділиться сокровенним співрозмовниця. – А ще мені прикро, що якісне лікування, ліки сьогодні мало кому доступні через дорожнечу. Та й до Вінниці дістатися чи Теплика не всі мають кошти. І спрацьовані, старі люди доживають віку в болячках і нестачах. Але тут, на місці, намагаємось робити все, що в наших силах.
«Золотої душі людина! Це наша справжня рятівниця!» – говорять про Галину Бондар люди. Нехай же все добро та здоров’я, яким безустанку ділиться з пацієнтами, сторицею до неї повертаються.
Юлія РАЗАНОВА
