Козатво як стан душі
Символічним напередодні Дня українського козацтва стало спілкування із отаманом крайового товариства «Вінницький козацький полк імені Івана Богуна» Володимиром Воловодюком. Мова йшла про діяльність організації, ставлення до реформ в країні та власну громадську активність
Шкільні роки Володимира Воловодюка припали на період існування Радянського Союзу. Тоді, за його словами, факти і відомості про козацтво загалом подавалися у формі короткої довідкової інформації. Тому етап заохочення та зацікавленості цією темою припав на 1997 рік, коли Володимир познайомився з вінницькими козаками.
– Спочатку просто цікавився такою темою, а вже у 2000 році став отаманом «Вінницького козацького полку ім. Івана Богуна» і з тих пір продовжую серйозно займатися цією справою. Свої інтереси і завдання козацтво завжди вбачало в таких темах, як: національно-патріотичне виховання, просвітницька діяльність, українська культура. Ми завжди були активними учасниками громадянських подій, допомагали людям відстоювати інтереси нашого міста, області й України в цілому. Найголовніше, що ми утверджуємо те, що козаки мають бути в суспільстві як люди певного зразку, з активною життєвою позицією, досвідчені, самодостатні, виховані, які можуть бути зразковим прикладом для інших, – каже вінницький отаман.
До речі, варто згадати і міжнародний фестиваль звичаєвої культури «Живий вогонь», який Володимир Володюк разом із своєю командою організовує вже 12 рік поспіль.
– Цьогоріч серед відвідувачів було близько 15 тис. осіб. І це тільки гості… А от кількість учасників налічувала 800 осіб. Фінансово нам допомагав Український культурний фонд, обласна державна адміністрація, Якушинська громада, яка радо приймала гостей на своїй території. Завітали на фестиваль 10 делегацій з різних областей, серед них: Запоріжжя, Дніпро, Київ. Найкращим моментом цього дійства був танцювальний флешмоб, який поєднав у собі різні народи.
Як зазначає вінницький отаман, нещодавно учасники крайового товариства продовжили справу, присвячену спорудженню пам’ятника Івану Богуну у Вінниці. Сама ідея має досить давню історію, адже ініціатива з’явилася ще на початку 90 років, проте пам’ятника досі немає. До речі, Вінницька міська рада ще від 2008 року прийняла рішення про перейменування площі колишнього кінотеатру «Росія» на площу Івана Богуна. Також тоді було прийнято рішення про те, що саме там має бути споруджено пам’ятник козацькому полководцю. Відтоді минуло аж 14 років , а питання й досі актуальне. Цьогоріч активні вінничани встановили камінь із написом: «Тут має бути споруджено пам’ятник Івану Богуну».
– У березні 2019 року ми разом із однодумцями провели круглий стіл на цю тему. На події були гості з Києва, серед яких герой України, генерал Ігор Гордійчук. Після цього ми направили звернення у Вінницьку міську раду і склалося таке враження, що вона або займає суто формальну позицію, або просто ігнорує це все. Там взагалі доволі-таки дивна позиція стосовно національно-патріотичного виховання, державної символіки, вшанування українських героїв.
Зважаючи на те, що в основному Володимир Володюк зосереджений на громадській активності, не можливо було обійти тему діяльності місцевого самоврядування й державних реформ.
– В цілому, я вважаю, що дуже потрібна повноцінна реформа децентралізації. Вона, звичайно, відбулася, але лише в певній частині. На мій погляд, ця реформа не зовсім завершена, адже досі збереглася дуальність влади. Як приклад, у нас залишила обласна державна адміністрація в такому ж вигляді, як вона була раніше. Водночас функціонує й обласна рада, яка мала би бути основною, формувати виконавчий апарат. Тобто в нас виходить так, що обидві гілки влади залишились. Крім того, збереглися райони, яких не мало би бути на сьогодні. Виходить, що адміністративна реформа ніби переживає якийсь черговий етап, але він ще потребує логічного завершення. Тому що заявити про реформу і реалізувати її – це дві великі різниці. Стосовно самої Вінниці, то я вважаю, що вже давно склалася певна монополія влади однієї команди. І от вони цю монополію зберігають, підтримують, нічого цікавого тут не відбувається, адже ніякої демократії взагалі немає. Це лише її імітація. З власного досвіду можу сказати, що якогось діалогу з вінничанами чи представниками громадянського суспільства, на жаль, немає.
Спілкувалась Ольга КРИКУН
