Трицикл Бориса Кривого

Вулиця Польова в Терешках має дві особливості: вона знаходиться на окраїні села і до того ж гарно впорядкована. Живуть тут працьовиті люди, які здавна займаються вирощуванням плодів і ягід. Біля кожної хати радують погляд доглянуті ділянки багаторічних насаджень. Є такі і в Бориса Антоновича та Ліни Степанівни Кривих.

От тільки господар мало чим може допомогти дружині – через три десятиліття після строкової служби наздогнали його хвороби ніг і позбавили можливості ходити без милиць. Так він отримав статус довічного інваліда армії другої групи. А щоб не бути тягарем для сім’ї, кмітливий пенсіонер постійно щось удосконалює у своїх «транспортних засобах».

Останнім його технічним витвором стало «народження» трицикла-трансформера. Він давно виношував задум створити своїми руками компактний самохідний інвалідний візок. А оце днями зібрався з думками, взяв у руки інструменти й почав наближати мрію до реальності.

• Від свого мотоблока я від’єднав «рогаті» ручки управління, скрутив болтами ту частину з рамою і переднім колесом старого розкладного велосипеда, яким колись їздила дружина на роботу, «всадив» зверху сидіння від інвалідного візка з ручним керуванням, і вийшов справжній тобі трицикл…
• Щоправда, невеликої потужності, але мені й шести з половиною кінських сил вистачить для підкорення сільських горбів. Далеко не збираюся їздити, в магазин, з магазину, в сад, в поле, і так, думаю, три літри бензину «розтягну» на місяць…

Робота в Бориса Антоновича просувалася повільно і тривала два тижні, але день при дні він працював. Свердлив, зварював деталі, обрізав все зайве, сидячи на маленькому ослінчику або стоячи на колінах. Стомлювався до знемоги, та не відступав від задумки – дуже вже хотілося довести самому собі, на що здатний. Тепер зізнається, що тоді ночами не спав, розмірковуючи над тим, як «склепати все до купи»…

Часом на підмогу кликав дружину. І залишивши домашні справи, Ліна Степанівна на якусь хвилину теж ставала механіком – тримала, подавала, піднімала… Вона сьогодні щиро радіє за чоловіка, за те, що в нього все вийшло, як того прагнув.

• –                    Я добре пам’ятаю свій перший виїзд за ворота, – продовжує Борис Антонович. – Неоднозначно сприйняли односельці мій витвір. Одні схвально його оцінили, інші – відкрито кепкували. Та мені, знаєте, воно якось байдуже, адже старався тільки заради себе самого – тепер у мене є помічник, який допоможе більше спілкуватися з людьми… Бо яка ж то мука, коли, крім свого подвір’я, не можеш нікуди вийти. Хто подібне переживав, той мене зрозуміє…

Віктор ЗЕЛЕНЮК

Барська громада

На знімку: Борис Кривий на трициклі

Фото автора