У щедрого багатство невичерпне,

або Галайковецький соціальний портрет Петра Струсевича

Частину цього заголовка, взятого із старовинної збірки релігійних гімнів Рігведа, складеної за тисячу років до нашої ери, сьогодні доречно доповнити мудрими словами французького письменника ХVII ст. Жана де Лабрюйєра: «Щедрість полягає не стільки в тому, щоб давати добро, скільки в тому, щоб давати вчасно».

Ці слова надзвичайно співзвучні з благодійною діяльністю керівника СФГ «Велес Віта» Петра Павловича Струсевича. Про  коріння його родоводу і роботу на благо громади рідного села далі розповідає вчитель математики Мурованокуриловецької школи-ліцею №1, відомий краєзнавець і дослідник історії Галайковець Василь Григорович Серветник.

Струсевичів куток

Є в Галайківцях неподалік від центра села у жванському напрямку куток Струсевичів. Біля підніжжя пагорба Кирничок тут компактно проживало три сім’ї з однаковим прізвищем Струсевич: Струсевич Омелян Артемович (1905-1990), Струсевич Юхим Петрович (1911-1993) і Струсевич Петро Платонович (1907-1986). Вони не були близькими родичами, але компактність їхнього проживання свідчила про глибоке коріння цього галайковецького роду. Спільним для них було те, що це – трудолюбиві сім’ї хліборобів.

Омелян Артемович Струсевич працював у місцевому колгоспі тютюноводом. Ветеран Другої світової війни і колгоспної праці за 49 років своєї роботи в колгоспі ніколи не допустив браку. Добре розуміючись на своїй справі, він навчив своєї майстерності сотні односельців. Пройнявшись Струсевичовою любов’ю до землі, члени тютюносіючих ланок докладали всіх зусиль для того, щоб врожаї цієї технічної культури з кожним роком щедрішали на галайковецьких полях.

Струсевич Юхим Петрович проживав посередині між своїми однофамільцями Омеляном і Петром. Хоробрий єфрейтор Юхим Струсевич боронив рідну землю у Другій світовій війні. У 1944 році він був нагороджений медаллю «За відвагу», якою нагороджували за особистий подвиг. Це була дуже почесна нагорода, якою пишалися фронтовики. На жаль, з фронту ветеран повернувся інвалідом – залишився без руки. Тому у післявоєнний час він пас селянську худобу на Кирничках.

Крайнім у Струсевичовому кутку, ближче до центра села, було обійстя Петра Струсевича. На подвірʼї і в городі господарів завжди був порядок. Це свідчило про хазяйновитість Петра Платоновича і його дружини Гафії Йосипівни. Де б не працював Струсевич – на колгоспній ниві чи тваринницькій фермі – скрізь відчувалася його риса гарного трудівника, який будь-яку доручену роботу виконував на совість.

На жаль, у перших двох Струсевичів, Омеляна і Юхима, продовження роду припинилося. Зате онук Петра Платоновича Петро прославив своє село як добрий господар і знаючий аграрій.

Підтримує односельчан і словом,  і ділом

Народився він 31 січня 1962 року в селі Галайківці. Трудову діяльність розпочав у 1983 році на посаді ветлікаря із санітарії Мурованокуриловецької ветсанстанції. З 1985 року працював завідуючим Вищеольчедаївською дільничною лікарнею ветеринарної медицини. З 2000 року працює директором ТОВ «Довіра» села Попелюхи, а з 2008 року – головою ФГ «Велес Віта».

Неодноразово обирався депутатом районної та обласної ради. Петро Павлович Струсевич вкладає великі кошти у розвиток соціальної сфери місцевої територіальної громади та громад району. Він від природи – щиросердна і доброзичлива людина. Коли хтось до нього звертається у скрутну хвилину, не відмовляє. Підтримує кожну селянську родину, надає кошти на благоустрій сіл, допомагає школам, дитячим садкам, будинкам культури, церковним громадам.  За сприяння ФГ «Велес Віта» у Галайківцях у 2019 році проведено капітальний ремонт дорожнього покриття по вулиці Центральна загальною вартістю понад два мільйони гривень.

Заслужений працівник сільського господарства України (2016 р.) Петро Павлович у 2009 і 2016 роках був визнаний «Людиною року» в номінації «Працівник сільського господарства», переможець обласної культурно-мистецької акції «Покровитель культури-2016». У 2019 році нагороджений Почесною грамотою облдержадміністрації та обласної ради за підсумками роботи у сільському господарстві та Почесною відзнакою «За заслуги перед Мурованокуриловеччиною».

Реконструювали школу, відновили дитсадок

За сприяння колишнього учня місцевої школи Струсевича Петра Павловича проведено реконструкцію школи, яка була збудована у 1912 році. Тут відкрили новий дитячий садок «Сонечко». Основне фінансове забезпечення надано тодішнім депутатом обласної ради, головою ФГ «Велес Віта» Петром Струсевичем.

У результаті проведених робіт повністю відновлено приміщення дитсадка, облаштовано простору спортивну залу, сучасну їдальню, ігрову кімнату, спальню на 34 ліжечка, внутрішню та надвірну вбиральні, ігровий майданчик, збудовано нову котельню та проведено сучасну систему опалення. В садочку організовано дві різновікові групи.

Мешканці Галайковецької територіальної громади завжди відзначались згуртованістю, вмінням докласти максимум зусиль для виконання поставленого завдання. Ось і в 2020 році, коли Петро Павлович Струсевич та активісти села закликали односельців долучитися до робіт із благоустрою села, більшість відгукнулася на цей заклик і взяла участь у заміні огорожі навколо памʼятника загиблим односельчанам у Другій світовій війні, ремонті мостів через річку Жван, стадіону.

Духовний центр села

Духовним центром села є галайківський Свято-Преображенський чоловічий монастир, який нині відроджується після трьохсотлітнього забуття. Окрасою села є церква Святого Пантелеймона, будувати яку допомагали місцеві жителі. На території монастиря похований отець Агафодор і усі 15 монашок, які прийшли з Барського монастиря. На могилах останніх встановили білі дерев’яні хрести. Посередині – могила ігумені Софії Рачинської.

У 1999 році на Святу гору Галайковець прийшли монахи Сергій і Феодосій. До цього вони перебували в Хрещатовському монастирі на Буковині, де прийняли постриг. Тоді почалося відродження обителі, передбачене ще ієромонахом Агафодором. У 1999 році монастирське місце прикрасив новозбудований Храм Святих Безсрібників і Чудотворців Косьми та Даміана. Звели його з допомогою прихожан та спонсорів настоятель храму і Святої гори ієромонах Сергій, його рідний брат ієромонах Феодосій та церковний староста Олексій Хміль.

Перша служба відбулася в 2002 році на Різдво Христове. А особливо людно у Божому храмі в дні великих релігійних свят. Так, більше тисячі прихожан відвідують Святу гору 9 серпня на свято Святого Пантелеймона, і всі вони стають свідками великого чуда: ікона великомученика точить. До святого місця йдуть та їдуть паломники, організовуються хресні походи, а також екскурсії з усіх куточків України. Храмове свято в селі відзначається 14 листопада.

Краса Пантелеймонівського храму, благодать монастирських служб, різноманітність церковних дзвонів, доглянуті могили, чудотворні ікони, цілющі джерела та сама велич Святої гори – все це мимовільно чіпає душу і наповнює тихою радістю серця людей, що прибувають в цю святу обитель. Ті, хто відвідував монастир, освячуються особливою благодаттю, що володарює тут, на Святій горі. Вже в наші дні геологи пояснили святість цього місця тим, що з висоти пташиного польоту Галайківці лежать в розломі-хресті.

А великим і щедрим благодійником монастиря став Петро Павлович Струсевич, який живе за біблійним принципом: тому, хто дає, повернеться сторицею. Про це ми детальніше продовжимо розповідь в одному з наступних номерів «Вінниччини».

Підготував Віктор Зеленюк

Фото автора

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені