Класик української карикатури

Цими січневими днями відомому українському художнику-карикатуристу Василю Петренку виповнилося б 83 роки. Яким же Василь Іванович був при житті? Чим запам’ятався сучасникам? 

Познайомились ми з ним 1997 року на обласному святі сатири і гумору імені Степана Руданського. На час нашого знайомства він уже був знаний в Україні і за її межами як талановитий художник.

У передмові до книжки Василя Петренка «Мій вернісаж» заслужений журналіст України Василь Паламарчук наводить приклад: «Відомий художник-карикатурист Олег Гуцол у 2016 році подарував  Василеві Івановичу альбом своїх веселих творів із такою посвятою: «Моєму вчителю, класику української карикатури, талановитому митцю, колезі Василю  Петренку з побажанням добра, здоров’я, довгих років життя і оптимізму. Будьмо!!!»

Така оцінка не перебільшена. Вона йде від митців, наділених високим художнім талантом. Адже на трьох престижних міжнародних виставках «Сатира  у боротьбі за мир», що відбувались у Москві (1973, 1977, 1982 рр.) Василя Івановича нагороджували медалями і дипломами. Крім того, у 1977 році він отримав медаль з рук голови журі всесвітньо відомого датського художника Хелруфа Бітструпа.

Неодноразово  Василь Іванович перемагав на міжнародних конкурсах гумористичного малюнка у місті Габрово (Болгарія). Його поважали і цінували художники, журналісти, письменники.

Він співпрацював з редакціями багатьох центральних  газет і журналів, а також усіма обласними газетами Вінниччини, котрі охоче публікували на своїх шпальтах його веселі малюнки і карикатури.

За свою художню майстерність Василь Іванович став лауреатом престижної літературно-мистецької премії імені Степана Руданського, а 2009 року став лауреатом Міжнародної асоціації сатириків і гумористів «Весела Січ». Він також  лауреат журналістської премії імені Костянтина Гришина, нагороджений Грамотою Верховної Ради України.

Член Вінницького куреня гумористів імені Степана Руданського, Василь Петренко залишив нам велику, цінну творчу спадщину. За його етюдами, веселими малюнками і карикатурами простежується соціально-політичне життя до і після набуття Україною власної самостійної державності, історія міжнародних, міждержавних стосунків. Лише одна його книжка «Веселі малюнки» містить аж 1450 ілюстрацій. А таких книжок,  за переконливим припущенням, у митця було чотири.

 Шанувальникам його творчості разом з дружиною митця Галиною Тимофіївною вдалось знайти лише одну, з авторською поміткою №4 на обкладинці. Не одна тисяча карикатур зібрані в альбомі політичної сатири та в інших книгах. Збереглось більше десяти збірок з малюнками  для дітей.

А тим часом шлях до великого творчого спадку розпочався ще у далекому дитинстві у рідному селі Кругляківка  на Харківщині. Уже тоді всі односельці знали, що Олянин син Василько гарно малює. А коли його зарахували до першого класу, він одразу ж отримав від учительки завдання намалювати кольоровими олівцями заголовок до стінної газети. І хоча хлопець не умів ні писати, ні читати – завдання виконав блискуче. Літери перемалював, надавши їм привабливості і, відтоді, став незмінним шкільним художником.

У дитинстві Василько спізнав усякого. Батько загинув на фронті. Мама тяжко працювала  у колгоспі. І хлопчина, як міг, допомагав їй і у полі, і у домашньому господарстві. Але не полишав малювати. До художнього інституту дорога була закрита – не мав середньої художньої освіти. Довелось рік попрацювати в колгоспі обліковцем і вступити до Харківського зооветеринарного інституту. Навчаючись, у вільний час  малює природу, портрети однокурсників і педагогів, самостійно вивчає роботи відомих майстрів гумористичного жанру. Згодом його веселі малюнки почали друкувати у харківській молодіжці і у республіканській «Спортивній газеті». А це вже стимул для удосконалення.

Отримавши диплом і призначення в село Немерче Вінницької області, де працює зоотехніком-селекціонером від Вінницької сільськогосподарської дослідної станції, у вільну годину продовжує малювати і друкуватись у районній та обласній пресі.

На одній із нарад працівників сільського господарства Василь Іванович занотував усі критичні зауваження, проілюстрував їх і відіслав до редакції обласної  молодіжки «Комсомольське плем’я». Але його лист помилково надійшов до «Вінницької правди» (тепер «Вінниччина»). Після цієї щасливої випадковості головний редактор  «Вінницької правди» Володимир Орлик  запропонував Василеві Івановичу посаду художника газети. І вже у 1965 році, після року роботи в газеті, його сатиричні і гумористичні малюнки друкують газети «Радянська Україна», «Правда України», «Робітнича газета», «Сільські вісті», журнали «Перець», «Радянська жінка», «Україна», всесоюзні видання: «Комсомольська правда», «Журналіст», «Труд», «Крокодил».

Василь  Петренко стає одним з найпопулярніших художників-карикатуристів Радянського Союзу того часу. А у 1990 році, за «крок» до розпаду Союзу, його запросили до Києва на посаду художнього редактора в «Укрінформ». Робота хоч і напружена, але творча і цікава. Його малюнки з’являються в регіональних і обласних часописах. На адресу Василя Івановича надходять звідусіль від редакторів газет листи з подяками. Але його не влаштовувало особисте проживання в Києві, а сім’ї  – у  Вінниці. Тому й повертається на Поділля на посаду завідувача відділом ілюстрації редакції  «Вінницької газети», яка, після тривалої «перерви», поновила роботу.

30 січня сьогоріч Василеві Івановичу виповнилось би 83.  Віддаючи належне його пам’яті, письменники, журналісти Вінниччини, за підтримки художників та працівників культури, ініціювали створення в бібліотеці села Кругляківка Куп’янського району Харківської області, де народився митець, музейного куточка Василя Петренка з його портретом, робочими та сімейними фотографіями. Там же демонструються його книги і альбоми  карикатур, а також книги письменників, які він оздоблював своїми малюнками.

Крім того, у приміщенні  краєзнавчого районного музею у місті Куп’янськ Харківської області, у залі знаменитих людей району і області, розміщено постійно діючу  пам’ятну експозицію, присвячену життю і творчості Василя Петренка. Окрім портрета і фотографій, демонструються його альбоми і книги, експонуються кольорові копії нагород з міжнародних виставок «Сатира в боротьбі за мир», кольорові копії інших нагород, у тому числі і Грамота  Верховної Ради України та медаль «За доблесний труд».   До речі, Вінницька обласна організація НСЖУ заснувала посмертно премію імені Василя Петренка.

Леонід КУЦИЙ,

член Національних спілок

письменників і

журналістів  України

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені