Тут ставлять на ноги не тільки чорнобильців

Вінницький обласний диспансер радіаційного захисту населення (його ще називають «чорнобильською лікарнею») лікує не лише громадян зі статусом ліквідаторів чи постраждалих від аварії на ЧАЕС, а й інших пацієнтів із відповідним направленням. А ще віднедавна тут надають допомогу тим, у кого діагностовано постковідний синдром. Про це розмовляємо з завідувачем неврологічного відділення диспансеру, лікарем-неврологом вищої категорії та рефлексотерапевтом Іриною Капітанчук.

– Вінницький обласний спеціалізований клінічний диспансер радіаційного захисту населення очолює директор Світлана Михайлівна Голодюк, яка завжди наголошує, що наш заклад є пацієнтоцентричним. Медичний директор диспансеру – Тетяна Борисівна Корзун. Неврологічне відділення у складі диспансеру займається діагностикою та лікуванням різноманітних захворювань нервової системи – порушень діяльності головного, спинного мозку та периферичної нервової системи. Це хвороба Паркінсона, остеохондроз хребта, редикулопатія, цервікогенний головний біль, мігрень, постгерпетична невралгія, неврит лицьового нерва, хронічне порушення мозкового кровообігу, дистально-метаболічна полінейропатія, гостра вертебро-базилярна недостатність (напади головокружіння) тощо. Тепер до цього переліку додалось і постковідне неврологічне ускладнення, – розповідає Ірина Володимирівна.

За її словами, принципи роботи диспаснеру – не лише високоспеціалізована медична допомога, індивідуальний підхід і висока відповідальність, а й психологічний комфорт, спеціальний догляд і чуйне ставлення до пацієнта. Комплексне лікування здійснюють за допомогою медикаментозної терапії, голкорефлексотерапії, лікувальних блокад та ізометричних вправ (на розтягування і розслаблення).

– Нова коронавірусна хвороба змінила плани людей щодо роботи, відпочинку, похитнула економічну стабільність країни і кожної сім’ї. Багато хто пішов у вимушену відпустку чи почав працювати дистанційно. Це відбивається на психіці пацієнтів, викликає неврологічні розлади. Перед цим своєрідною епідемією став синдром хронічної втоми, а тепер до нього додались ще й напруження, тривожність у зв’язку з пандемією COVID-19. Коронавірусна хворба – це переважно ураження дихального тракту, але не тільки. Часто спостерігаються втрата нюху, смаку, виражений головний біль, астенізація і загальна слабкість. А можуть бути і важкі ураження нервової системи – енцефаліт, дисметаболічна енцефалопатія, синдром Гієна-Барре, епілептичні ускладнення, гостра некротична енцефалопатія, тромбоутворення, інсульти.

Одна з основних причин ускладнень і постковідного синдрому – хронічні автоімунні запалення, коли йде ураження внутрішньої оболонки судин. Є фактори ризику, за яких можемо прогнозувати ймовірність постковідного синдрому: вік понад 50 років, більше двох хронічних захворювань, важкий дистрес-синдром, виражене медикаментозне навантаження на організм, страх і депресія, які можуть бути пов’язані з перебуванням у палаті інтенсивної терапії… Але навіть людина з легким перебігом коронавірусної хвороби, яка лікувалася вдома, теж може мати постковідні ускладнення у вигляді тривоги, депресії, хронічної втоми, неможливості працювати, фізичного та емоційного виснаження. Вона теж потребує допомоги, їй ставлять діагноз «постковідний синдром», і з цим діагнозом направляють до нас.

– Із якого часу до вашого диспансеру почали надходити такі пацієнти і яку допомогу вони тримують?

– З грудня 2020 року, коли було офіційно визначено цей синдром. До речі, ми першими в Україні розпочали таку роботу. Не приймаємо пацієнтів у гострий період захворювання, коли людина ще може бути носієм коронавірусу (для лікування в гострий період визначено інші лікарні). А в постковідний період, якщо пацієнт має направлення від сімейного лікаря про госпіталізацію і проходить ІФА-тест на коронавірус (на імуноглобуліни G та M) – будь ласка, кожну людину чекаєм і можемо їй допомогти.Коли людина все ще має дихальні ускладнення, організм не тримає кисень (знижена сатурація), вона ще дуже ослаблена – потрапляє в терапевтичне відділення. Потім, коли вже нема кисневої залежності – в неврологічне, після цього – у відділення реабілітації. Якщо тривога, депресія, порушення сну, запаморочення – потрапить у неврологічне, а коли самостійно ходить, обслуговує себе – в реабілітаційне. Або з терапевтичного одразу в реабілітаційне, якщо нема уражень нервової системи. Ці відділення в одному корпусі, фактично в центрі міста, що дуже зручно.

– Чи підтверджує ваш досвід інформацію про те, що ризик післяковідних ускладнень особливо високий у пацієнтів із зайвою вагою та діабетом?

– Так, і спостереження в усьому світі показали, що під особливою загрозою люди, які мають фактори ризику тромбоутворення, а цукровий діабет і надлишкова вага є цими факторами. До таких людей у нас посилена увага. Ми в диспансері маємо ендокринолога, спільно з ним надаємо допомогу цим пацієнтам – з інсулінотерапією чи з підбором таблетованої терапії, з корекцією дієти, корекцією метаболічних порушень, енергетичного дефіциту, адже вони довго вживали гормони, у них нестабільні цукри. До хронічних захворювань, які у пацієнтів були ще до ковіду, додалися ураження органів дихання, депресивні розлади, страх за себе і за близьких, тривожний інформаційний потік, обмеження рухів та тривале перебування на ліжку, енергетичний дефіцит, адже вони під час гострого періоду навіть не могли нормально харчуватися…

– У чому полягає допомога при постковідному синдромі та як вона надається?

– Найбільше навантаження на терапевтичне відділення, очолюване Наталією Федорівною Середою, бо туди надходять, як правило, киснево залежні пацієнти в досить важкому стані. Завідувач реабілітаційного відділення – Галина Петрівна Повшедна, я очолюю неврологічне відділення, і в нас уже спільно напрацьована тактика лікування хворих із постковідним синдромом. Ми разом бачимо пацієнта комплексно, розробляємо план лікування, прогнозуємо принципи його реабілітації, який налагоджувати з ним психологічний контакт – бачимо, чи людина тривожна, чи депресивна, чи психологічно неврівноважена, яку надати психологічну підтримку. Навіть музикотерапію використовуємо, і теж за індивідуальним підходом: одній людині треба енергійну музику, барабани, іншій – заспокійливу, релаксаційну музику.

Та головне, звісно, професіоналізм і мультидисциплінарний підхід, у цьому сила нашого диспансеру. У нас є всі вузькі спеціалісти, яких людина може потребувати – кардіолог, хірург, травматолог, ендокринолог, гематолог, гінеколог, уролог, окуліст, терапевт… Ми – мультидисциплінарна команда, яка може забезпечити комплексно лікування і догляд пацієнту. До того ж, в умовах нової хвороби дія ліків не завжди відповідає інструкціям, тому їх підбір – це мистецтво лікарів. Спільно ми ніби плетемо мереживо лікування і реабілітації навколо пацієнта, кожен спеціаліст може щось додати – і тоді бачимо результат.

Позитивних прикладів чимало, особливо в терапевтичному відділенні. Скажімо, у нас лікувалася 68-річна жінка, яка не могла підняти ні руку, ні ногу. Привезли в лежачому положенні, була залежна від сторонньої допомоги. У неї була метаболічна полінейропатія, спричинена діабетом і постковідним синдромом. І перші кроки вона робила у нас, а після закінчення курсу лікування пішла своїми ногами. Також лікувався чоловік, без діабету, але з постковідним ускладненням типу хвороби Гієна-Барре – теж не міг ходити, спочатку пересувався з ходунками, а потім зміг ходити самостійно. Нам, лікарям, дуже приємно бачити такі результати своєї роботи, – зазначила Ірина Капітанчук.

Спілкувався Юрій СЕГЕДА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені