Лікар, що відвертає біду…

Журналістська інтуїція мене ніколи не підводить стосовно того, хто є хто, бо ж постійно спілкуюся з людьми, які різняться за статками, соціальним статусом, професією, світоглядом, інтелектом. Відтак, і робиш відповідні висновки… Однак нечасто зустрічаються ті, до кого «прикипаєш» душею з перших хвилин знайомства, оскільки вони випромінюють тепло і доброту, чистоту помислів і сердечність. Таким щирим співбесідником виявився у мене і Василь Євдокимович Дембіцький, завідуючий хірургічним відділенням Крижопільської центральної лікарні, лікар вищої категорії.

Затишна атмосфера відчувається у відділенні з перших кроків: у коридорах багато живих квітів, а в робочому кабінеті мого співрозмовника – вазони. Спілкування починаємо зі спогадів.

Народився Василь Дембіцький у м. Могилів-Подільський. Батьки – інженерно-технічні працівники.

– І треба було статись такому випадку, що я, будучи школярем, важко захворів, був великий біль, – каже  Василь Євдокимович. – У міській лікарні мені зробили операцію. І хоч на той час мав лише 13 років, але ким стану в майбутньому, вирішив остаточно, коли переніс операцію.

Школу закінчив із золотою медаллю. Вступив у Вінницький медичний інститут ім. Миколи Пирогова, навчався добре і став Ленінським стипендіатом. Був активним учасником художньої самодіяльності інституту, грав на акордеоні, гарно співав. А коли закінчив із червоним дипломом інститут, то запропонували кілька місць роботи. Але Василь Євдокимович вибрав хірургічне відділення Крижопільської центральної районної лікарні.

Подумайте тільки: 47-й рік працює хірургом і майже 40 з них завідує хірургічним відділенням. Пропонували йому кілька разів роботу в хірургічному відділенні обласної лікарні, але не захотів залишати Крижопіль, бо став він для нього рідним. Тут вже була сім’я, дружина Бронеслава Володимирівна, сімейний лікар за фахом, в усьому підтримувала чоловіка. Тут народилися в них син і дочка, а тепер мають 5 внуків. Двоє з них стали лікарями, продовжують династію медиків Дембіцьких. За час багатолітньої праці було чимало тривожного і втішного. Але один найкурйозніший випадок зі щасливою розв’язкою запам’ятався назавжди.

Це сталося саме на мій день народження, – пригадує Василь Дембіцький. –  Прийшли додому рідні, сидимо за столом, а тут виклик до молодого чоловіка, якого привезли щойно в лікарню. У нього кровотеча в шлунку. Коли приїхав, побачив жахливу картину: хворого потрібно негайно оперувати. Медперсонал каже: «Василь Євдокимович, він жити не буде. Бачте – без свідомості…» Але такого сказати родичам Дембіцький просто не міг. І ніколи не каже, «що зусилля марні і хворого вже ніщо не врятує». Василь Євдокимович завжди бореться за життя людини до останнього. Хоча професіоналу з першого погляду зрозуміло, яким може бути результат, тому що все в руках Господа і дива інколи трапляються. Тоді  важка операція тривала цілих 5 годин, і коли вийшов стомлений із «операційної», то сказав рідним: «Він буде жити…». І чоловік вижив і досі топче ряст.

На рахунку завідуючого хірургічним відділенням – понад три тисячі операцій, з яких всі без винятку – успішні. Жодного смертельного випадку, жодних важких ускладнень. Очевидно, треба мати Божий дар, щоб досягти таких результатів, щоб завоювати довіру серед колег і шану серед людей. Лише у 2021 році ним виконано 654 оперативних втручання. Летальність – найнижча в області. На найвищому рівні тут налагоджено й донорство. Майже щомісяця люди добровільно здають кров у відділення.

– У вашому колективі також працює чимало справжніх професіоналів, чуйних, добросердечних фахівців, які також заслуговують доброго слова.

– Безумовно. Поміж них лікар вищої категорії, мій дублер, хірург Микола Дем’янович Гураль, Володимир Володимирович Кирсанов, Валерій Володимирович Амбрусевич, Василь Миколайович Калетник, старша операційна медсестра Валентина Петрівна Вівсяна, старша медсестра Анжела Анатоліївна Кравченко, медсестри: Наталя Миколаївна Широка, Ніна Михайлівна Баранова, Оксана Анатоліївна Жукевська та інші. Золоті руки цих людей і високий професіоналізм, знання, помножені на багатий досвід роботи, сприяють, щоб недуга відступала від хворих, до них поверталась радість. А смачно і вчасно готують хворим їсти кухарі: Оксана Василівна Томашенко, Поліна Сергіївна Ходацька та Валентина Петрівна Гонтар.

Нашу розмову час від часу хтось переривав. Ось Галина В. з Томашпільської громади завітала до Василя Євдокимовича, бо має проблеми із здоров’ям. Вона вже консультувалася у нього, тепер хоче, щоб саме Дембіцький її прооперував.

– А звідкіля ви дізналися про цього хірурга? – запитую жінку.

– Він раніше оперував мою родичку. Тепер вона повністю здорова і забула про свою болячку.

Таких візитів – не одиниці. До Дембіцького їдуть лікуватися десятки пацієнтів із Піщанки, Вапнярки, Городківки, Томашполя. Слава про прекрасного хірурга і його колег шириться, додаючи йому додаткових турбот і клопотів, але вони нікому не відмовляють, оскільки розуміють тривоги та сподівання людей.

Володимир БРЕНДУЛЯК

Крижопільська громада

На світлині: Заввідділенням Василь Дембіцький (у центрі) з колегами