Що говорять українці про війну
Ми зібрали кілька актуальних публікацій у соцмережах людей із Вінниці, Києва, Донецька, Хмельниччини. Це думки волонтерів, громадських діячів, політиків та просто небайдужих мислячих громадян. Звісно, думка кожного з нас варта уваги – якщо вона патріотична і людяна.
Юрій Сиротюк
Афганістан, Чечня були для росіян квіточками. Тепер вони знають, що таке неминучість смерті на чужій землі. На кінець третього тижня війни в Україні стан ворога інакше як істеричним переляком назвати не можна. Спереду чекає лише смерть. Вона шугає зусібіч. Орда хоче втекти з України. Шлях додому перекриває страшне місто Суми, через яке пройти і вижити неможливо.
Сумами лякатимуть неслухняних росіян ще дуже довго. За кожним кущем, за кожною травинкою чекає смерть, у кращому випадку від добрих лохвицьких мисливців.
Бандера ожив і йде за кожним. Вдень і вночі. І жодні гроші і кулі Рамзана його не зупинять. У Севастополі бандерівці луплять «zaлуп» серед білого дня. Росорда дезорганізована, перелякана і демотивована. Очевидно, до жодного наступу вони не готові. Але і Путін не готовий повернути їх додому. Бо ті, хто чудом виживе, розкажуть про жах війни в Україні. І принесуть додому смерть режиму.
У таких обставинах давати перепочинок раненому звіру не можна. Тільки добивати. А ще Україна повинна простягнути руку допомоги кожному поневоленому росіянами народу. Лише смерть російської імперії забезпечить мир у цій частині Євразії…
Володимир Воловодюк
Два тижні достатньо, щоб оговтатись від нової реальності. Надалі годі чекати, коли рухне все у рашистів, з ними все ясно. Час відновлювати нашу життєдіяльність в умовах війни (в більшості областей це реально).
Обережно, поступово повертаємось до справ, на підприємства, в бізнес. Під час війни також треба щодня їсти, заправляти автівки, оплачувати комунальні тощо.
Кожний має робити свій внесок в нашу перемогу, українська економіка має працювати.
Воюємо, працюємо, тримаємо стрій! Слава Україні!
Люда Весела
Колись заведу рубрику «Говорять люди».
– Ви чули, що Лукашенка спіймали і вже віддали під суд? – два чолов’яги у камуфляжних куртках розповідали про це так натхненно, ніби самі власноруч пов’язали «бульбо-фюрера» і здали під трибунал.
– Та ви що? – аж ожила на обличчі продавчиня, заварюючи каву цим відвідувачам і випитуючи деталі.
– Та так, – поважно підтвердили вони. – Бо ж туди йому дорога.
– Та перестаньте нести свої фейки, – не витримую в якийсь момент. – Хто б це зміг добратися зараз до Лукашенкового бункера чи навіть огородженого палацу? Де офіційні дані про цю непересічну подію?
Але чоловіки зі стаканчиками ароматного напою вже виходили надвір, щоб опертися там на столик і далі продовжувати свою політінформацію. А продавчиня сказала:
– Шкода, що фейк. А так хочеться вірити.
– Тому й віримо, бо подібні чутки відповідають нашим очікуванням, – погоджуюся з нею.
Та жіночка не вгаває:
– А ось в Новій Ушиці (сусіднє містечко), кажуть, один чоловік в магазині всім заявив, що ось скоро прийде путін і наведе порядок. Так після телефонного дзвінка обурених відвідувачів його швидко забрала місцева тероборона. Мабуть, забрали на перевиховання, як думаєте?
– Звичайно, – погоджуюсь, – бо туди йому й дорога, – і ми разом засміялися. Адже останнє повідомлення набагато більше відповідає істині. І віримо, що зараз саме так і має бути…
Андрій Гижко
Бувають моменти, коли не відчуваєш ні ніг, ні рук від фізичної втоми, коли голова йде обертом від координації вантажів, машин, поселення переселенців, пошуку військової амуніції та ліків… Телефон й той не витримує, і ти змушений заряджати його протягом дня по кілька разів…
Проте… варто отримати листівку, написану ніжною дитячою рукою, і несподівано знову з’являється енергія та сили, і ти розумієш, що з такою підтримкою попереду – лише перемога!!!
«Привіт. Ми бажаємо вам щастя та любові. Діти з Австрії обіймають вас і люблять. Бажаємо всього найкращого». «Наші думки та молитви з вами!»
Дякую за такі щирі, теплі дитячі слова підтримки з Австрії та Польщі!
Будьте певні: ми вас не підведемо!
Олександр Неприцький
«НАТОздесьнет», але розвідувальна інформація є, джавеліни є, стінгери є. Звідки ж вони взялись? Співпраця з країнами НАТО може бути різною. Без союзників успішна оборона України була б неможлива. Розкидатися союзниками, яких маємо в НАТО, не варто. У перспективі вступ України в НАТО. Для подальшого прочитання рекомендую мою статтю 2009 року «Україна нейтральна – Україна нереальна».
Роман Гринюк
Донецький Стусівський Університет. Дві еквакуації (тоді – під час Другої світової війни, і тепер – під час російсько-української). В історії Стусівського відзеркалюється доля українського народу, якому сьогодні судилося взяти на себе безпеку всієї Європи. Імʼя зобовʼязує!
Напрочуд символічними за сучаних умов видаються слова Гімну нашого університету:
Господи, благослови,
Місто, в котрім навесні
Розквітає мільйон троянд…
Господи, благослови,
Цю країну, в котрій ми живемо,
Бо так судилось нам!
Сергій Марченко
З подивом читаю претензії до НАТО. «НАТО, закрий небо! НАТО, дай ППО! НАТО, введи війська!».
А на підставі чого претензії? Ми воювали за НАТО? Можливо, платили якісь внески? Ніт. Ми 20 років роздуплялися, вступати нам в НАТО чи ні. І не вступили. Пам’ятаєте, чому? Щоб не провокувати московію, ага!
Правда в тому, що НАТО – оборонний союз ДЛЯ СВОЇХ ЧЛЕНІВ. Ми не стали членами НАТО через своїх кволих політиків та їх інфантильних виборців. НАТО не несе перед Україною навіть найменших зобов’язань.
Правда в тому, що саме члени НАТО зараз рятують життя наших воїнів. Їхня зброя палить ворожі танки і літаки. Члени НАТО приймають наших біженців. Члени НАТО рятують нашу економіку. Члени НАТО множать економіку московії на нуль, незважаючи на свої збитки.
Правда в тому, що ми не можемо повторювати своїх помилок і втратити шанс стати членами НАТО. Надто висока була їх ціна для всіх нас.
Пилип Якнечитай
Люди! Послухав он новини – ШОК! З розповідей сельчан. Навіть німці-фашисти в ту страшну війну, в холодну пору року, підселяючись у селах (на постой) до людей – не виганяли мешканців з хат. Нерідко совісніші ділилися і провізією, розповідали про свої сім’ї в Німеччині. Залишали старшим жінкам хустки напам’ять, відчуваючи те, що можуть не вижити… Сповіщали про обшуки, коли їхні мали шукати їжу (живність). А ця недоумкувата твар рашистська – що творить??? Одну з моїх бабусь, що тільки-но, було, народила п’яту дитину, сина, німець висварив, що вона погана мама, бо дитя манюсіньке і ледь живе, а вона в своїй землянці (бо розбомбили село) – не реагує вже ні на що. Залишив пару нових онуч на пелюшки і дві буханки хліба дітям… Фашизм не виправданий ніяк, одначе, все – від людей залежить! Які люди – така і подальша історія людства! Он як буває! Не думайте, що це нещастя лізе нас рятувати…
Люди! Будьте опорою один одному, плече в плече, щоби після цього лиха – не вмерти від безсовісності чи від страху за байдужість чи (не дай Боже) за повзання перед ворогом, боячись смерті. А жити таким після того як??? І чи те буде життям?! Час перевіряє українців – хто є хто!!! Будьмо гідними своєї Батьківщини, де народив нас Господь! З нами Вища Розумна Сила! Будьмо! Слава Україні!
Світлана Коваленко
Ті, що залишилися вдома – нашій Землі потрібне коріння. Хтось має бути корінням. Ви – коріння. Навіть якщо ви просто вдома, ви там, де потрібно.
Ті, хто виїхав – нашій Землі потрібна увага ззовні. І спокійна любов. І допомога. Ви – увага, любов і допомога.
Ті, хто час від часу плаче й боїться – у нашої Землі є душа. І вона болить. І вона плаче. Ви – душа.
Ті, хто злиться й ненавидить – у нашої Землі є кулаки. І зуби. І вони стискаються. Ви – кулаки й зуби.
Ті, хто б’ється й захищає нашу Землю – ви серце. Поки ви є, наша Земля живе.
Кожен із нас потрібний. Кожен на своєму місці. Непотрібних чи зайвих нема. Просто знайдіть собі місце, і вам стане легше. І так – ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!
Сергій Тарута
Світлина у «The Washington Post». Страшна мученицька смерть, яка вразила світ.
«Убийте мене зараз!» – кричала ця дівчина, коли лікарі після кесаревого розтину дістали її мертву ненароджену дитину. Дівчина померла за пів години. У неї були роздроблені кістки тазу та відірвана нога по стегно.
Це дівчинка з того пологового будинку Маріуполя, про який лавров сказав: «Бомбардування дитячої лікарні та пологового будинку було свідомим та цілеспрямованим рішенням армії рф».
Її саму, її ненароджену дитину скалічили та жорстоко убили просто за те, що вони українці.
Світ зобов’язаний почути крики, стогін, голосіння маріупольців, яких живцем поховали під завалами! Поширюйте, говоріть, закликайте врятувати Маріуполь!
З іншого боку, ми беремо на себе зобов’язання. Перед тими, хто загинув, і тими, хто вижив під рашистськими бомбардуваннями. Зобов’язання знайти кожного льотчика, який скидав на Маріуполь й інші українські міста бомби. Ми знайдемо кожного. Знайдемо і знищимо. Ми не зупинимось, доки хоч один із них дихає. Ми зітремо з лиця землі кожного. Це наш святий обов’язок!
Лариса Полулях
У тисячний раз розкажу цю історію. І, можливо, цього разу ви її почуєте.
Дорогою в частину ізраїльський офіцер обіцяв мені показати найдорожче їхньої армії. І я фантазувала. Бо до того вже бачила всіляке різне (у мене на сторінці в альбомах про Ізраїль знайдете, як захочете). І уявляла якихось драконів чи… не знаю.
А він показав мені новобранців – ще з хаєрами, в матнях по коліна, жуйками в роті…
На моє німе питання відповів: пістолет роблять хвилин 20, літак – місяць. А він – менше 18 років не росте. І не факт, що через 18 виросте ще один, якщо цього не стане.
Розумієте? Джевеліни самі не стріляють, Байрактари самі не літають. Гроші жерти не можна. Міста самі себе не відбудують. І нові ми просто так не матеріалізуються нізвідки.
Бережіть і тримайте тих, хто тримає нам небо. Бережіть і тримайте тих, хто поверне вам щастя повернутися в свій дім. Де б ви не були – пам’ятайте: тут ваш дім, ваша земля. За неї зараз ллється кров, за неї віддають життя. Тримайте наших воїнів. Наших Атлантів, які тримають нам небо.
Фото Євгена МАЛОЛЄТКИ
