Буча, Ірпінь, Ворзель, Бородянка, Маріупіль та Херсон…
А з ними десятки й сотні міст, містечок, селищ та сіл, які перебувають нині під кривавим чоботом московського окупанта.
Про такі речі не можна писати спокійно. Те, що позалишали після себе російські окупанти після втечі з Київщини, аж ніяк не вкладається у свідомості людини, котра живе у ХХІ столітті.
Я не буду вчергове розписувати звірства, які відкрились очам бійців ЗСУ, котрі повідбивали в «асвабадітєлєй» Бучу, Ірпінь, Ворзель, Бородянку та ще десятки більших та менших населених пунктів Київщини.
Від цього просто волосся стає дибки і підіймається тиск. Як молоді хлопці, котрі зайшли в Україну з території сусідньої країни, могли чинити такі звірства? Катувати, гвалтувати, красти і вбивати, вбивати, вбивати… Із насолодою розстрілювати жінок, дітей і навіть домашніх тварин.
Як? Чому? Де вони виховувались? Звідки така ненависть до українців, така зневага до чужого життя?
А все пояснюється дуже просто. Розпад СРСР для середньостатистичного росіянина став трагедією. І якщо із втратою «якоїсь» Киргизії чи Молдови росіяни ще могли змиритись, то Україна пекла їх лютою ненавистю. «Як якісь бандерівці-націоналісти «відірвали» від матінки-Росії Україну? Відірвали Київ? Це ж тут відбулось хрещення Русі. А Київ взагалі «мать городов рускіх».
І ось так з року в рік, із десятиліття в десятиліття. З кожного російського телевізора по багато годин поспіль на різноманітних ток-шоу транслювались «п’ятихвилинки ненависті» до всього українського та західного.
На що, на що, а на пропаганду коштів вони ніколи не шкодували. Так само, як і на підкуп, шантаж, різноманітні культурні та політичні проєкти.
Пригадайте, якими морально недолугими, потворними та відверто смішними завше виступали українці у російських фільмах.
Скільки в Україні ще до недавнього часу діяло відверто проросійських партій та рухів. Як думаєте, за чиї кошти вони жирували? Скільки проросійських політиків «зайшло» до Верховної Ради і почували себе там прекрасно аж до 24 лютого 2022 року… Як пропагувався «рускій мір». Пригадайте, як і чиїми руками десятиліттями руйнувались армія і флот.
Ви думаєте, це робилось просто так? А, може, вже тоді «старший брат» задумав відновити Радянський Союз?
Перша спроба 2014 року виявилась не зовсім вдалою. Тоді Росії дістався Крим і кілька окупованих районів Донецької та Луганської областей. Але ж із якою радісною істерикою зустріли ці події переважна більшість мешканців РФ. Як піднялись політичні рейтинги Путіна. Кацапня просто обожнювала свого «фюрера» і готова була носити його на руках.
Але Україна вистояла. Звільнила дві третини окупованих територій (щоправда, без Криму), домоглась економічних санкцій супроти агресора.
Отоді-то пропагандистська машина і запрацювала на повну потужність. У хід пішла відверта брехня, яка в очах російського обивателя ліпила з українця небезпечного ворога, якусь жахливу істоту, яка не підлягає якомусь перевихованню, а цілковитому знищенню.
Все це густо приправлялось ідеями «вищості» руского народа над всіма іншими, його «богоносності», «боговибраності», «месіанства» та «покликаності наводити мир, порядок і справедливість у світі».
Але ж це відвертий нацизм, скажете ви. Так, нацизм. Такий самий, який був у гітлерівській Німеччині, коли «євреї, цигани, слов’яни» та інші народи були проголошені «ворогами рейху», бо не «давали жити й розвиватись німецькій нації».
Тільки в Німеччині ворогами рейху стали євреї та цигани, а в путінській Росії – українці.
На Московщині одразу з’явились і вчені-теоретики, котрі почали під цю маячню підводити науковий базис. Мовляв, все правильно: «українці – наші вороги, нелюди, розв’язали бійню на Донбасі, всі поголовно фашисти і «нацики», а тому потребують «лікування» – «денацифікації» та «демілітаризації».
І все це, повторюю, роками вливалось у вуха пересічних росіян. Чи противились вони цьому? Чи, може, хоч якось намагались протистояти розпалюванню ненависті та міжнаціональній ворожнечі? Аж ніяк. Навпаки, вони це слухали із задоволенням. Вони упивались своєю «величчю» і ненавиділи нас за те, що ми «не даємо їм жити».
Спершу «ми крали у них газ». Потім «не захотіли дружити із Росією і забажали Євросоюзу». Ще пізніше – захотіли вступити у НАТО. А насамкінець, «розв’язали геноцид народу Донбасу».
Тож коли настав час поквитатись із «ненависними українцями», у росіян навіть думки не виникло, що це інша суверенна країна, і що тут живуть інші люди, що вони можуть мати іншу думку. Ну, й нарешті, що їх тут взагалі ніхто не чекає.
А якщо врахувати, що українців роспропаганда десятиліттями змальовувала у негативному світлі, то чого з ними церемонитись, особливо на захоплених територіях?
Саме тому я не вірю у «добрих» і «поганих» росіян. Після вторгнення в Україну рейтинг Путіна виріс до 81 відсотка. Це означає, що вони переважною більшістю всі за війну та фізичне знищення нашого народу.
Так-так, саме за знищення. В Росії уже ніхто соромливо не прикривається фіговим листком якоїсь там «денацифікації» та «демілітаризації». Та офіційні прокремлівські видання прямо проголошують, що «наразі українців денацифікувати неможливо, бо вони всі запеклі нацисти. А раз так, то їх слід знищити. І навіть замінити саму назву «Україна» на якусь іншу».
Словом, геноцид, расизм і нацизм в одному флаконі. Тому й стає зрозумілою така варварська поведінка окупантів на українських землях.
До речі, відкрилась таємниця і пересувних крематоріїв. Виявляється, вони не для «них», а для «нас», закатованих мирних мешканців українських міст і сіл. Ця техніка для «замітання слідів», які мали б з’явитись після етнічних чисток населення.
«Різанина у Бучі» – так охрестили західні журналісти трагічні події у цьому невеликому селищі неподалік Києва. Після них вічно «стурбований» і «занепокоєний» західний світ нарешті побачив «рускій мір» без прикрас. Побачив, що його чекає найближчими роками, коли, борони Боже, впаде Україна.
Можливо, хоч після цього лідерам європейських країн хоч трохи «розвидніє», і вони дадуть ту зброю, якої так потребує Україна.
А тим часом така Буча в нас не одна. Є ще Ірпінь, Ворзель, Бородянка, Гостомель – це з менших… А з більших – Чернігів, Харків, Маріупіль, Херсон.
В одних містах ворог безжально знищує житлові квартали разом із населенням. А в інших – убиває і грабує саме населення. І що цікаво, награбоване намагається вивезти до «братньої» Білорусі, а звідти поштою переправити рідним.
І награбоване їм не болить і не пече. Так само, як не болить їхнім сукам-матерям, блядям-дружинам та дітям-виблядкам.
Нема слів.
Просто нема слів…
Олег КРИВОНОС
