Я ЗАВЖДИ ПИШАТИМУСЬ ТОБОЮ!

Указом Президента України № 139/2022 від 16 березня 2022 року полковнику КОТЕНКУ СЕРГІЮ ЛЕОНІДОВИЧУ за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, вірність військовій присязі присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Сергій народився 16 липня 1967 року в звичайній гайсинській родині. Вибираючи життєвий шлях, вступив до Кам’янець-Подільського вищого інженерного командного училища. Служив на різних посадах у різних гарнізонах України. Маючи вислугу 22 роки, міг спокійно жити на пенсію. Але так не міг. Працював головним механіком на місцевому молокозаводі.

Аж тут грянула Революція Гідності, і Сергій поїхав до Києва, де на Майдані вирішувалося майбутнє України. Як знавець військової тактики, став одним із координаторів сотень Самооборони Майдану. Після втечі Януковича йому довірили посаду голови Гайсинської райдержадміністрації. Учився керувати районом, набирався досвіду адміністративної роботи на ходу. Було в нього чимало корисних напрацювань. Однак у певний час зрозумів, що більше для країни зробить у діючій армії, адже на Сході вже палахкотіла війна. А у вихідні він волонтерив, доставляючи речі першої необхідності нашим воїнам, серед яких був і його син Ростислав. Якось, це сталося після загибелі Вадима Проніна, він вирішив йти захищати рідну землю. Майор Котенко полишає «тепле» крісло очільника району, попри небажання керівництва його відпускати, й вступає до мотопіхотного батальйону «Вінницькі скіфи», що увійшов до складу 59-ї ОМПБр. Невдовзі стає його командиром.

Комбату Сергію Котенку не потрібно було нагород і відзнак, він бажав лишень миру на рідній землі. Сергій Леонідович разом зі своїм батальйоном провів не одну ротацію в Антитерористичній операції та операції Об’єднаних сил на Сході України. Бійці з великим бажанням йшли служити саме до цього підрозділу. Бо «дев’ятка» – один із найзавзятіших, найвідважніших, найзгуртованіших батальйонів Збройних сил. Був як єдина міцна сім’я. А зробив його таким полковник Котенко – мужній командир, умілий, розсудливий організатор, справедливий і дбайливий батько, який умів слухати і чути підлеглих, розумно та виважено ухвалювати рішення. І командування високо оцінювало батальйон, доручало йому найважливіші, найвідповідальніші завдання, які він з честю виконував. Котенко відзначений багатьма нагородами, серед яких орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Про полковника Котенка телевізійники не один раз хотіли відзняти розповідь, широкомасштабний сюжет. Та Сергій завжди відмовлявся: «Не такий уже я й геройський. Є й кращі підрозділи». Востаннє зустрівся я з Сергієм Леонідовичем напередодні Нового року. Поговорили трішки, зізнався, що вже руки просять мирної роботи. Це ж підтверджують і його сусіди по будинку. Як тільки приїде додому, а це випадало ой як нечасто, то організує асфальтування доріжок, то лавочки полагодить-пофарбує, то допоможе лад навести на дитячому майданчику. Сам Сергій, його родина, усі близькі й знайомі з надією сподівалися, що невдовзі настане мир, воїн змінить уніформу на цивільний одяг і займеться мирними справами, до яких тягнулися його руки.

Та не судилося. З перших днів повномасштабного вторгнення російських окупантів 9-й окремий мотопіхотний батальйон «Вінницькі скіфи» під командуванням полковника Котенка прийняв бій на Херсонському напрямку. І до останнього мужньо тримав оборону, даючи гідну відсіч ворогу. Тримав оборону на одному з найгарячіших напрямків – на підступах до Запоріжжя. Дружина Героя Алла Котенко, для якої він був не лише коханим чоловіком, а насамперед другом, пригадує, як Сергій радів кожній перемозі, кожному крокові до перемоги, з якою гордістю розповідав, скільки знищено ворога. Комбат із позивним «Ратибор» діяв, як зазвичай, мужньо та рішуче! Це дозволило «дев’ятці» знищити десятки одиниць бойової техніки, чимало озброєння та живої сили противника, призупинити наступ окупантів.

На жаль, під час чергового бою з окупантами 9 березня 2022 року полковник Сергій Котенко загинув. Двома днями раніше у боях під Миколаєвом обірвалося життя Олександра Котенка, молодшого брата Сергія. Він теж пройшов увесь Майдан, воював у легендарному «Айдарі». 24 лютого прибув і з волонтерською допомогою до братового батальйону. І цього ж таки дня влився до його лав. В одній бригаді з батьком у зоні АТО/ООС воював і офіцер Ростислав Сергійович Котенко, який через важку бойову травму не залишив службу, а перейшов служити в підрозділи забезпечення. І навіть після того, як був визнаний не придатним до військової служби, пішов працювати у військо працівником Збройних Сил України!

На своїй сторінці у мережі Facebook він написав: «Тату, ти все життя своє та останні 8 років на війні нас захищав. Ти вже був на пенсії, ми тебе вже просили – досить, ТАТО! Ми навіть з тобою говорили, що ось уже закінчиш та відкриємо разом свою справу. Я так завжди хотів бути поруч із тобою. Моя травма нас трохи віддалила територіально, але не морально. Ти був моїм натхненням! Я завжди старався бути схожим на тебе! Ти був унікальний, розумний, хоробрий, відважний та найголовніше – вірний Присязі! За всі ці роки тобі безліч разів пропонували вищі посади, не на передовій. А ти завжди говорив, що не можеш залишити підлеглих. Усі завжди говорили, що ваш батальйон – велика сім’я! Ти найкращий! Ти багато через що пройшов та з усім справлявся на відмінно! Ось тільки пожити для себе не встиг… Я завжди пишався тобою, пишаюся зараз та буду пишатися до кінця своїх днів! Ти моя гордість! Я захищатиму Україну і виховуватиму свого сина справжнім патріотом, яким був його дід!». «Прощавай, комбате! За тебе і за Сашу помстимось!!! За усіх наших побратимів, які поклали свої життя у боротьбі з ненависним ворогом», – казали бойові побратими Сергія Леонідовича. І слова даного дотримуються. Днями «дев’ятка» розгромила ворожу колону, знищила багато живої сили й кілька одиниць техніки, взяла як трофей сучасну бойову установку «Тигр».

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ! ВОНИ ЖИТИМУТЬ У СЕРЦЯХ НИНІШНЬОГО Й МАЙБУТНІХ ПОКОЛІНЬ УКРАЇНЦІВ!

 Олександр РЯБОКІНЬ.

 Фото з архіву Наталії КОТЕНКО.

Передзвоніть мені