«Укрпошта» – підприємство стратегічне», –

каже очільник Вінницької дирекції АТ «Укрпошта» Володимир  Шаловінський.

 А тому продовжували працювати навіть у перші дні війни: видавали людям пенсії,  приймали комунальні платежі, відправляли посилки, здійснювали оформлення  передплати на видання місцевої сфери розповсюдження…

23 лютого я ще проводив нараду з поштовиками Могилів-Подільського району. Про те, що почалися бойові дії, я дізнався о 5-й ранку, коли над моєю головою пролетіли перші ракети і було чутно вибухи. Отоді я і зрозумів, що розпочалась війна, – каже Володимир Шаловінський. – О 6:00 написав працівникам про те, що, крім чергових з охорони, всі залишаються вдома до особливих розпоряджень, жодних виїздів. О 8-й ранку нас, керівників усіх стратегічних підприємств Вінниччини, вже скликали на нараду в облдержадміністрацію, де основною темою стало життя й робота області під час війни.

– Скажу, – продовжує співрозмовник, – що нам дуже швидко вдалось подолати певну невизначеність та розгубленість, і вже 28 лютого Вінницька дирекція працювала, хоча спершу й за скороченим графіком. А з третього березня навіть почали виплачувати пенсію. Тому що держава хотіла якомога швидше забезпечити людей коштами, а ми разом із Пенсійним фондом України були однією із ключових ланок цього процесу.

– Кажуть, що у перші дні війни ви особисто розвозили пенсії. Це правда?

– Так. По селах Вінницької громади. Час тоді був дуже тривожний. У Київській та Житомирській областях йшли бої. Вінниччину знову кілька разів обстріляли. Ширились чутки про диверсійні групи. Тому деякі водії відмовлялись сідати за кермо. Люди просто боялись за власне життя. Так що довелось самому одягнути бронежилета, взяти зброю і на особистій машині з написом на передньому склі «Пошта» розвозити гроші. Але справились. І не за двадцять днів, як зазвичай, а за рекордні десять. Хоча одночасно довелось замовляти перепустки працівникам, відновлювати роботу бомбосховищ і вирішувати тисячі проблем, які виникли з початком бойових дій. Адже ніхто й близько не сподівався, що розпочнеться війна, що таке може статись.

– А візьміть перший гуманітарний вантаж, який надійшов на Вінниччину 06 березня, – продовжує Володимир Петрович. – Його організувала перший заступник голови обласної військової адміністрації Наталя Заболотна. «Гуманітарка», серед якої було чимало вантажів,  необхідних і для військових, і для дітей, прибула на Центр обробки пошти. Тоді на розвантаженні працювали і я з дружиною та друзями, і заступники та підлеглі. Важливими були кожні робочі руки, бо це було потрібно для оборони.

– Що запам’яталось найбільше з перших днів війни?

– Злагоджена робота підприємств критичної інфраструктури: «Укрпошти», «Ощадбанку», Пенсійного фонду, обласної військової адміністрації. Все робилось дуже швидко, оперативно і злагоджено. Звісно, пізніше стало трохи легше й простіше. Не хочу сказати, що люди звикли до війни. Але вбулись, напрацювався певний алгоритм.  І ми навіть запустили пересувні поштові відділення по Козятинській, Хмільницькій та частково Вінницькій територіальних громадах. І вони продемонстрували оперативну доставку пенсій. Та й взагалі було помітно героїзм та  самовідданість наших працівників.

– Наскільки бойові дії позначились на економічних показниках Вінницької дирекції «Укрпошти»?

– Зрозуміло, що війна не сприяє розвитку ділової активності. Для прикладу, значно виросла вартість пально-мастильних матеріалів. «Просіли» надходження для відправки листів, посилок, передплата на  періодичні видання. Тому намагаємось отримувати прибутки іншими видами економічної діяльності, скажімо, за рахунок реалізації продуктів харчування та промислових товарів. І час показав, що це правильне рішення: там, де існують стаціонарні відділення, то об’єми збільшились удвічі, а на пересувних відділеннях поштового зв’язку – то, мабуть, у шість, а то й сім разів! Річ у тім, що по селах зараз живе дуже багато переселенців. Вони й стали наразі головними споживачами наших послуг. Крім цього, ті чи інші товари можна замовляти заздалегідь. Не привезли цього разу – привезуть наступного. Так що ми певною мірою перебрали на себе роль споживчої кооперації, якою вона була за радянських часів (сміється). Для прикладу, одне пересувне відділення, що діє в межах Вінницької громади, в місяць наторговує понад 20 тисяч гривень. Щоб збільшити виторги, навіть почали реалізацію товарів, які не продавали до війни. Маю на увазі ковбаси та інші м’ясопродукти. Звичайно, всі вони зберігаються у відповідній вакуумній упаковці, з дотриманням санітарних норм. А стане тепліше, то застосовуватимемо холодильники. Головне, що ми на правильному шляху і можемо задовольняти потреби людей.

– Крім цього, хочу наголосити на ще одній дуже важливій ролі, яку наразі відіграють підприємства «Укрпошти». Маю на увазі перевезення виробництв із зони бойових дій у більш безпечні місця. Цим займаємось ми разом із «Укрзалізницею». Якщо це не можна зробити залізницею – за справу береться «Укрпошта». Ми тільки отримуємо інформацію кого, звідки й куди перевезти – і все. Таким чином на Вінниччину вже переїхали 15 підприємств. Деякі навіть вже відновили виробництво.

– Та й взагалі, – підсумовує Володимир Шаловінський, – роль, яку відіграє «Укрпошта», дуже значна. Окрім згадуваних виплат пенсій та виїзної торгівлі товарами, ми разом із працівниками «Ощадбанку» приймали комунальні платежі та здійснювали інші фінансові операції. Адже більшість фінансових установ на той час припинили свою діяльність. Але ж економіка повинна була працювати. Пригадую, як наші працівники сиділи на робочих місцях до 22-23 години вечора. Тобто, йдеться про звичайний побутовий героїзм і тиху самовідданість, які наразі демонструють більшість українців на фронті та в тилу. Я вже не кажу, що 19 наших співробітників пішли на війну добровольцями. І це при тому, що ми як стратегічне підприємство маємо «бронь». Працевлаштували 13 переселенців, з яких дехто працював на пошті в інших регіонах. Допомагають нам і працівники Центрального офісу, що тимчасово переїхали до Вінниці з Києва, вони, наприклад, сортують поштові відправлення і роблять це безоплатно. Крім того, багато хто з наших працівників надав притулок тим, хто через війну був змушений залишити свою домівку, так і у мене вдома жили друзі-переселенці. Всі розуміють ситуацію і працюють на один результат.

– Ваші побажання…

– Щиро бажаю всім берегти своє життя, залишатися за будь-яких обставин людьми, вірити в себе та ЗСУ

.Спілкувався ОЛЕГ КРИВОНОС

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені