Не піднось окупантам «духовні патрони»…

Спершу гарна новина. Впродовж лише одного тижня чотири релігійні громади в Калинівській ТГ Хмільницького району прийняли рішення про приєднання до канонічної помісної Православної Церкви України. Зокрема, новогребельська – зробила це разом із своїм настоятелем Володимиром Слободонюком. Митрополит Вінницький і Барський ПЦУ Симеон задовольнив відповідне прохання.

Але в цілому по Україні, як і по Вінниччині зокрема, процес остаточних розривів з московською релігійною «опікою» просувається повільно. Так, на оприлюдненій у мережах мапі у південнішій половині нашої області таких же храмів лише кілька. Зателефонував давньому приятелю-журналісту в одну з тамтешніх ТГ і поцікавився причиною.

• До Вінниці далекувато, тому якийсь консервативний у нас народ, – пояснює він. – Навіть ті, хто цілком усвідомлює шкоду українцям від московської церкви, залишаються пасивними щодо негайного розриву з нею.

Тим часом телефонують із одного майже центрального міста області і дивуються, що у тамтешньому храмі досі безперешкодно возвеличують повністю підпорядкованого агресивній російській владі головного московського попа Кирила (в миру Володимира Гундяєва з кагебістським псевдо «Михайлов»). Тобто ту особу, яка чіпляла церковні ордени людиноненависнику Жириновському після його закликів знищити Україну, а по Ісландії нанести ядерний удар, щоб залякати весь Захід. Освяченою Гундяєвим зброєю орки вбивають українців, у тому числі й мирних, включаючи малих дітей, але головний піп нещодавно заявив, що росія на нас… не нападала. Як тепер можна дивуватися масовому одурманенню в ізольованій від світового інформаційного простору завойовниці, коли поруч із нами живуть люди, які досі послуговуються дуже хитрим віднайденим московитами брехливим словом «розкольники» – стосовно прихильників ПЦУ. Хоча саме наші північно-східні горе-сусіди багато що колотять і «колять» у християнській вірі впродовж століть.

Узагальнювати і кидати тінь на всіх прихильників УПЦ не станемо, бо вистачає серед них справжніх патріотів. Але саме в лоні цієї віри, навіть серед самих священнослужителів, не так вже й рідко зустрічаються відверті вороги нашої держави, яких і виявляє Служба безпеки України. Людей це насторожує. Якщо, наприклад, священик оголосив збір продуктів для допомоги монастирям, люди запитують одне одного: чи це часом не приїлися загарбникам прострочені ще років вісім тому сухпайки? А за якою адресою діваються принесені до церкви наші копійки? Чи не вистрелять вони, борони Боже, у наших хлопців?

Якось мені випало побувати на проводах в одному із сіл. Вразила випадково почута розмова двох немолодих жінок.

• По скільки в грамотку батюшці кладемо? – каже приїжджа.

– Ми вирішили не більше двадцяти гривень, – відповідає місцева. – А як із дзвоником ходитимуть, то не більше десятки чи й п’ятірки кинемо. Бо ми ж не знаємо, куди ті гроші дінуться…

У своїй державі та ще й за нинішніх настільки важких умов нам не обов’язково знати, звідкіля що береться. Але в усьому ми маємо чітко орієнтуватися, куди що дівається. Тому й не варто затягувати із здобуттям повної незалежності всіх наших церков від ворожого підпорядкування.

Василь ГРОМОВИЙ

На знімку: у Новій Греблі релігійна громада на правильному шляху