Потяг у дитинство

Потяг «Вінниця – Гайворон» курсує за цим маршрутом  ще з початку створення Вінницької залізниці. Був період, коли нерентабельне сполучення припиняли. А з 2022 року звуковий сигнал тепловоза двічі на день чують на станціях сіл та містечок південно-східної частини Вінниччини.

Але я не про те. З цим потягом у мене пов’язано багато спогадів з дитинства. Майже щовихідних ми з мамою їздили до її батьків у с. Подільське, тоді ще Кірово.

Потяг зупинявся на залізничній станції в Немирові, далі пішки через поле – і ми вже були у рідному селі, з яким ще більше спогадів.

Недільним потягом знову повертались до Вінниці, але майже щоразу приходили на вокзал на годину раніше. І так робило багато місцевих жителів. Не тому, що боялись запізнитись, просто перон був місцем зустрічі старих знайомих і пошуком нових.

Там завжди пахло спаленим вугіллям. Цей запах я назавжди запам’ятав, де б я його не почув, одразу в голові той самий Немирівський залізничний вокзал.

Згадую, як одного разу їхав із моїм хрещеним батьком, братом моєї мами, і він чомусь вирішив не йти звичним шляхом через поле, а пройтись по залізничній колії. Досі не розумію той маневр, але було весело рахувати шпали і балансувати на рейці.

Я з нанашком (хрещений батько) доволі часто подорожував цим потягом, він чомусь любив ним їздити більше, ніж мама.

 У вагонах возили все, від домашніх тварин до товарів на москву. Був і в мене цінний вантаж: велосипед «Тиса», який мені купив і навчив їздити хрещений.

 І от їде мій перший «дорослий» велосипед на третій поличці, а в мене всю дорогу тривога! Щоб він не впав і не поламався. Яка ж то була радість крутити педалі на узбіччі кіровської бруківки…

З того часу минуло майже 30 років. І я знову їду цим потягом. Той самий тепловоз, вагони (щоправда, лише два – в дитинстві було більше). Хтось везе гуму до автомобіля, хтось повертається додому після вирішення особистих справ чи торгів на базарі, а хтось у гості до батьків… Нічого не змінюється, навіть Немирівський залізничний вокзал, щоправда, вугіллям вже не пахне, а жаль, було б все як у дитинстві! Дякую «Укрзалізниці» за можливість повернутись у дитинство!

Максим БЕРЕЗЮК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені