Сьогодні – Всесвітній День вишиванки

Свято, яке щорічно відзначають третього четверга травня, було засноване 2007 року та покликане зберегти культуру і традиції створення, носіння етнічного вишитого українського одягу.

Нині вишиванка все більше входить у буденне життя українців, її все частіше одягають наречені у день весілля, на державні свята, а сьогодні більшість українців вбереться у національний одяг на роботу в офіс.

Для воїна-захисника вишиванка – справжній оберіг, адже це не лише особливий елемент національного одягу, але й важлива частина культури українського народу.

З давніх-давен вишита сорочка виконувала роль потужного оберега і тепер знову перетворюється на те, чим була завжди для українців ‒ одягом, який зберігає пам’ять роду і генетичний код нації.

За словами істориків та археологів певні елементи вишиванки існували ще на одязі скіфів. Вони проживали на території сучасної України до нашої ери. За часів Київської Русі також носили вишитий одяг, а згадки про особливе вбрання русинів можна знайти в записах багатьох мандрівників.

Крізь віки проніс український народ любов до вишиванки та зберіг особливі традиції її створення.

Кожний регіон України може похвалитися своїми унікальними звичаями, які пов’язані з національним орнаментом на одязі.

В Україні існує кілька десятків регіональних мотивів вишивки і тисячі їхніх варіацій, понад 250 вишивальних швів, які базуються на 20 техніках.

З вірою у Перемогу

(Дню вишиванки – присвячую)

Вишивала матінка сорочку

Хрестиком на білім полотні

І вплітала почуття віночком

Щирії, сердечнії, ясні.

Хрестиком матуся вишивала

Із любові зіткані слова,

Тим шиттям любов все карбувала,

В візерунки, що життям співа..

Молитовно лився тихий шепіт:

– Господи помилуй, вбережи,

Порятуй в біді, а в думах терпких

Вірний вибір світлом укажи.

Мати полотно оте хрестила,

Щоби все добром цвіло,

Вірою незгасною святила,

Даючи душі своє тепло.

Предковічні руни оживали

І відкрили мудрість поколінь,

Спалахом на полотні заграли

Скинувши чудесну, дивну тінь.

Вишиту сорочку розстелила,

Мов живий вогонь,життя нове,

В ній зібралась нездоланна сила,

Що в майбутнє покликом зове.

Коли важко – ласкою зігріє,

Тихою любов’ю огорне

І розрадить , й втішити зуміє,

Втрачену надію поверне.

Веселково згадкою заграє,

Лине дзвінко із дитинства сміх,

День прийдешній радістю вітає,

Щастя неповторний оберіг.

Вишита сорочка серцю мила,

У простій красі нема межі,

Має роду непоборну силу,

Велич української душі.

Антоніна ПЕТРУШКЕВИЧ