Вода стає дефіцитом?

Про село Пеньківка Турбівської ТГ я вже писав неодноразово.

Промайнуло чимало часу, але проблеми залишилися, ще й з’явилися нові. Через російську агресію подорожчав автобусний проїзд, що людям зрозуміло, але нестабільну роботу місцевого водогону не пояснити.

Ще рік тому сільський водогін працював справно і надійно, не рахуючи тимчасові відключення через відсутність електрики і регламентні роботи. Тиск води завжди був стабільним і тримався на заданому рівні, завдяки чому домашня сантехніка працювала справно, і з миттям посуду не було проблем.

Відтоді як розпустили сільську раду, і місцевий фахівець перестав обслуговувати водогін, а всі повноваження та опіку над селом перебрала Турбівська громада, водогін почав працювати з перебоями. Майже щодня по кілька годин в крані нема води, а ходити до сусідської криниці пенсіонеру важко.

Ще в квітні звернувся з цього приводу до Турбівської селищної ради і отримав таку відповідь: «Турбівському ККП надано доручення вивчення особливостей функціонування водогону, здійснюється пошук заміни частотного перетворювача та взяття даного водогону на баланс комунального підприємства».

Пройшов місяць, та нічого не змінилося, вода то є, то нема. От і виникає питання: чи ми селяни такі тупі, чи нас такими хочуть зробити? Якщо Турбівське КП візьме сільський водогін на свій баланс і «сяде» на водяний потік, ціна на кубометр води підскочить з семи до двадцяти двох гривень, що не кожному селянину по кишені.

Вода є надзвичайно важливий стратегічний ресурс, тому робити на ній бізнес – означає заробляти на людях, їхньому здоров’ї та житті. Наше село депресивне, смертність в рази перевищує народжуваність, тому обов’язок місцевої влади забезпечити населення безперебійним і доступним водопостачанням.

Нестабільне водопостачання, повільна течія води сприяє накопиченню осаду і розмноженню шкідливих бактерій в трубах, що шкодить здоров’ю споживачів. За такого ставлення влади до людей і питної води можемо дійти до того, що поряд з хрестом при в’їзді до села стоятиме пам’ятник чистій джерельній воді.

Колись в Пеньківці був свій ставок під місцевою назвою «Мацютів», де водилася риба і купалися діти. Недбале і байдуже ставлення місцевих влад, розпаювання колгоспної землі, переоранка джерел і водних струмків призвели до його повного висихання. Але селянам так би хотілося його відновити.

Подібна ситуація існує в багатьох віддалених селах, більшість з яких поволі порожніють. Щоб цьому запобігти, Верховна Рада повинна розробити і прийняти закон про депресивні села. Це дасть поштовх всебічному розвитку сіл, збільшенню їхнього населення, появі нових робочих місць, зміцненню і покращенню країни.

Юрко СТРЄЛКОВ-СЕРГА

с. Пеньківка Турбівської ТГ

Вінницького району

На фото: Те, що залишилось від ставка «Мацютів»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені