«Ми вдома. Можете писати…»
Взяла за правило не публікувати інформацію про відправку вантажу нашим захисникам доти, доки той вантаж не буде доставлено і хлопці-водії не повернуться додому живі та неушкоджені.
«Ми вдома. Вже можете писати. Правда, довелось потрапити під обстріли. Але якось прорвались», – нарешті пролунало в слухавці таке довгоочікуване. І я написала…
Якогось дня випадково зустріла протоієрея Василя Ваврика, священника Православної Церкви України храму Покрови Пресвятої Богородиці у Шаргороді. Він вкотре поспішав. Взагалі не можу собі уявити, щоб пан-отець ходив повільно і нікуди не квапився. Хіба що під час служби.
Тому й тепер похапцем повідомив, що збирає вантаж у напрямку Ізюма. Хотів він цього чи ні, історія змовчує, але далі ми вже поїхали разом.
Дорогою я дізналась, що голова громади Володимир Барецький вкотре дав дозвіл на отримання «скільки треба» продуктів, і машину вже вантажать на складі міської ради.
Що директор благодійного фонду «Сила відродження» Наталя Андрійчук вкотре обіцяла допомогти, і її команда вже пакує потрібні речі.
Що в мікрорайоні Соснівка «жіночий батальйон» священника Василя Ваврика вкотре виготовив «розгрузки», «плитоноски» та камуфляжні сітки, і вони вже готові до відправки.
Що прихожани ПЦУ храму Покрови Пресвятої Богородиці вкотре напекли, наварили та законсервували усе, що печеться, вариться та консервується, і ця снідь вже чекає на подвір’ї храму.
Слідуючи такому собі імпровізованому маршруту, спочатку я відправилась на склад міської ради. Юрій Івахов, начальник відділу містобудування і архітектурно-будівельного контролю, а за сумісництвом ще й завскладом, здається, днює і ночує тут.
«Скільки треба» борошна, круп, олії, овочів, яблук, бутлів квашених огірків та часнику швидко заповнювали бус. Буде з чого зварити і борщ, і кашу, і компот. Та й вінегрет не завадить, і пампушки з часником до борщу. Адже усе для цього є. Також прихопили зі складу спальники та засоби гігієни.
Благодійний фонд «Сила відродження» забезпечив ліками, консервами, бутильованою водою і навіть молоком. А ще білковим напоєм, особливо корисним в екстремальних ситуаціях. Не забули спальники і каремати для тих самих екстремальних ситуацій.
Ну, і як же без захисної амуніції «Made in Sosnіvka»?
Нарешті приїхали до церкви. Я не знаю, що було у тих дбайливо загорнутих та акуратно складених коробках, банках, пакетах, відерцях та судочках, які чекали нас на подвір’ї, але від них так гарно пахло затишком і теплом рідної домівки…
Коли вантажились, познайомилась із чернятинцями Анатолієм Шпіганєвичем та Ігорем Никитюком і Світланою Кунцевич із Жмеринки, які доставлять наш вантаж на передову.
Вже потім дізналась, що замість Світлани поїхав жмеринчанин Анатолій Паламарчук. То був його шанс побачитись із сином, який воює в цьому напрямку. Ще дізналась, що в Жмеринці і Чернятині машину довантажили запчастинами й іншими технічними засобами, які замовили військові. Але те було потім… А зараз священник благословив – і машина рушила з місця.
…Не минало жодного дня, щоб я не думала про цей біленький бус і про людей, які під кулями та снарядами доставляють нашим захисникам необхідне. З полегшенням зітхнула лише тоді, коли в слухавці пролунало: «Ми вдома. Вже можете писати».
Інна ФРІДКІНА,
депутат Шаргородської міської ради
