Шпитальні поневіряння пенсіонера-волонтера Олега Качуровського
Через кілька місяців виповниться вісім років, як пенсіонер із села Снітків колишнього Мурованокуриловецького району Олег Петрович Качуровський розпочав працювати над створенням експериментального зразка мобільного шпиталю. Відтоді й до сьогодні його ентузіазм захоплює, але енергії помітно поменшало – він не може знайти однодумців-держчиновників, від кого залежить завершення роботи. І це при тому, що готовність об’єкта складає майже 90 відсотків. Залишилося виготовити і встановити електромеханізм підйому і зняття модуля з автомобіля, а також обшити зовні каркас листовим металом та пластиком всередині…
- Фінансів катастрофічно не вистачає, їх не було і раніше, але якось мені вдавалося маневрувати на місцевому рівні поміж бажанням і можливістю – в одних просив грошей, інші самі підставляли плече допомоги, – ділиться думками 69-річний Олег Качуровський. – А ще гірше, у провладних кабінетах не вірять, що мобільний шпиталь ми створюємо самотужки у сільській місцевості в автогаражі фермера… Як стверджують фахівці, поки що в Україні подібного не виготовляють, але чомусь я наштовхуюсь на байдужість скептиків, які зневажливо ганяють мене бюрократичними колами…
– Не смішіть нас своїм контейнером, тут ще один такий, як ви, ходить і розповідає, що зробив танк з водонапірної башти і трактора, – ці слова чиновника з приймальні Офісу глави держави неприємно вразили батька військового медика, інженера за фахом, офіцера-танкіста запасу Олега Качуровського. Його син Юрій – полковник медичної служби, учасник бойових дій на Донбасі. У зоні АТО очолював 61-й військово-польовий шпиталь. Він і повідав батькові, що військовим медикам дуже потрібні пересувні мобільні шпиталі.
Олег Качуровський свого часу закінчив Українську сільськогосподарську академію (нині Національний університет біоресурсів і природокористування НУБіП – Авт.). Після тривалих роздумів чоловік поїхав у свою альма-матер. Розповів про задум зі створення мобільного шпиталю науковцям проєктно-конструкторського бюро університету. Бюро – структура ліцензована. Потім була розмова з ректором Станіславом Ніколаєнком. Завершилася вона виданням наказу про розробку проєктної документації на виготовлення модуля. Офіційним замовником виступило фермерське господарство «Бонас» із сусіднього села Морозівка, яке очолює Олександр Чорний. Тоді ж Олег Качуровський відвідав військово-медичну академію, де шукав порозуміння і підтримки своєї ініціативи.
Майже вісім років витрачено на створення шпиталю. Більшість пенсії Олега Петровича за цей час пішла на реалізацію задуманої справи. Він каже, це мізер порівняно з підтримкою небайдужих підприємців. Хоча переважну частину робіт пан Олег виконує особисто.
- Якби не теперішня війна росії проти України, ми на цій стадії готовності уже б розпочали випробування. З керівником ФГ «Стріла» Віктором Горою домовилися про надання автомобіля, на базі якого встановлять модуль. У наших планах розгорнути шпиталь на військовій кафедрі НУБіП. А якщо до наших подальших звернень поставляться так само, як це зробив чиновник з приймальні Офісу глави держави, то в нас є план «Б», як модно нині говорити – спробуємо розгорнути нашу розробку на площі перед Верховною Радою чи Офісом Президента, можливо, тоді, швидше зглянуться на мої поневіряння…
Ініціатор виготовлення мобільного шпиталю наголошує, що у приймальню Офісу Президента звертався не для того, щоб просити грошей. Його звернення полягало в іншому – оцінити технічну документацію, надати експертну оцінку і пропозиції щодо можливого серійного виробництва розробки. Однак замість ділової розмови над відвідувачем, як він каже, просто насміялися. Чоловік звертає увагу на ще одне. Каже, так неприємно сприймається розмова… через скло (?!). За його словами, у такий спосіб у приймальні спілкуються з відвідувачами. «Почуваєшся, ніби в буцегарні…».
Листа Качуровського на ім’я глави держави зареєстрували. Відповідь отримав не від того, до кого звертався. Відповіли йому з Департаменту військово-медичного забезпечення Міноборони.
– Нічого конкретного не повідомили, – зазначає співрозмовник, показуючи листа з відповіддю. – Добре, що хоч подякували за роботу. Але що з тої подяки? Нам важлива конкретика. Важлива підтримка на етапі просування у серійному виробництві. Однак про це у відповіді – жодного слова…
Олег Качуровський просить назвати хоча б декого з тих, хто працював над створенням модуля. Насамперед згадує конструкторську групу НУБіП. Зокрема, авторитетного вченого завідувача кафедри конструювання машин і обладнання доктора технічних наук професора В’ячеслава Ловейкіна. Разом з ним доклали зусиль до розробки технічної документації науковці – кандидати технічних наук Олег Марус, Віталій Бабка, Андрій Несвідомін, В’ячеслав Рибалко. Своє плече підставляли також студенти. Один з них навіть захистив дипломну роботу на базі модуля-шпиталю.
Низку консультацій надавали викладачі Вінницького національного технічного університету, зокрема Інституту машинобудування під керівництвом доктора технічних наук Юрія Буреннікова. Під час виконання робіт Олег Качуровський консультувався з фахівцями Вінницького експериментального 45-го заводу «Укроборонпрому». У його цехах виготовляли окремі деталі. У травні минулого року тодішній директор підприємства Микола Чумак уже виявив бажання конкретно зайнятися модулем, але й тут «кулібіна» Качуровського випередили – Міноборони України «перетягнуло ковдру» на свій бік і замовило 20 блоків-трансформерів командно-штабних пунктів.
- Я не хочу ставити на терези важливість та цінність мого проєкту та їхнього КШП, але за вартістю один такий пункт прирівнюється до трьох моїх мобільних шпиталів, – продовжує співрозмовник. – Більше того, відомо, що для їх виготовлення використовують морально застарілі сенвіч-панелі білоруських заводів. На мою думку, це не що інше, як відмивання великих грошей, особливо в нинішній ситуації. Пособники окупантів не повинні у нас заробляти своєю продукцією…
Від першої операції в роботі над модулем і до сьогодні, за підрахунками Олега Петровича, він використав уже сім тонн листового металу, понад два кілометри профільних труб різного діаметру, 165 кілограмів електродів, вісім кілограмів зварювальної проволоки для напівавтомата… При цьому він не заплатив жодної копійки за використану електроенергію, всі витрати компенсує голова ФГ «Стріла» Віктор Гора, який до того ж безкоштовно надав просторе приміщення для роботи…
- За цей час з моєї майстерні ніхто не вкрав навіть шматочка металу. Це мене до сліз вражає! Бо живу в селі і знаю, як тут підбирають усе, що можна підібрати. Приємно, що односельці усвідомлюють – робимо госпіталь для поранених наших бійців. Не тільки не беруть, а місцеві токарі, слюсарі приходять і допомагають… Сторонні люди посприяли у виготовленні більше десяти тисяч різних деталей. Наприклад, майстри заводу мінеральної води «Регіна» виточили триста втулок для завісів, на вінницькому заводі «Маяк» зробили понад сотню шестерень… Бувало, і я сам ставав за токарний верстат і працював навіть у вихідні…
Головним спонсором проєкту був голова ФГ «Бонас» Олександр Чорний, який виділив понад двісті тисяч гривень. Коштами і матеріалами підтримували фермерські господарства «Стріла», «Вищеольчедаївське», «Мурованокуриловецьке», «Дружба народів» (керівники Віктор Гора, Володимир Дмитрук, Микола Шельвінський, Мартин Айрапетян). Свій внесок зробили депутати обласної ради Андрій Поліщук та Володимир Іжевський, підприємці брати Анатолій та Володимир Фірманюки…
Олег Петрович представив мені об’ємну теку листів-відповідей із різних відомств, але серед них немає жодного, в котрому йшлося б про підтримку його задуму. Особливо він ображений на екс-депутатів Верховної Ради Юрія та Світлани Луценків, бізнесмена Ігоря Коломойського, від яких навіть відповіді не удостоївся…
За словами Олега Качуровського, повноцінний шпиталь складатиметься із трьох окремих модулів, з’єднаних між собою – доопераційного, операційного і післяопераційного. Розрахований на встановлення двох операційних столів. Буде забезпечений автономним електроживленням і опаленням, а також системою кондиціонування. У складеному вигляді матиме площу 12 м2, у розгорнутому – понад тридцять п’ять. Час розгортання – в межах півгодини. Підніматиметься домкратом на висоту, що дасть змогу заднім ходом під’їхати автомобілем. Після цього його опускатимуть на шасі (автомобіль без кузова).
Свого часу полковник медичної служби ЗСУ, учасник АТО Сергій Петрук зазначав, що пересувні шпиталі завжди потрібні військовим, неспроста їх мають у своєму розпорядженні армії передових країн світу – США, Канади, Німеччини, Ізраїлю… Особливо не вистачало таких модулів у перші дні бойових дій на Донбасі. Тоді ми змушені були працювати переважно у наметах. Саме такими були польові шпиталі. Чому були? Інших, наскільки мені відомо, поки що нема. Не раз йшлося, що десь хтось береться за виготовлення медичних пересувних модулів, але…
Ініціатива ентузіастів і волонтерів з Вінниччини заслуговує на увагу. Однак така справа мала б бути узгоджена з військовими медиками. Тоді й просувати її було б простіше. Варто було на самому початку узгодити проєкт з Військово-медичною академією, відповідним департаментом Міноборони. За такого узгодження, на мою думку, розробка могла б бути включена в оборонне замовлення…
В умовах застосування даного комплексу виключає потребу доставки поранених до стаціонарних лікарень в населених пунктах, що зменшує вірогідність втрат бійців. Конструкція мобільного шпиталю дозволяє швидко трансформуватись у робоче положення, швидко змінювати позицію перебування на місцевості.
Віктор Зеленюк.
Фото автора.
