Про «ідейних» та «безідейних»

Уявіть собі, що до армії рветься доброволець – ідейно накачаний, дуже мотивований робити смерть ворогам, політично грамотний, а патріотичний настільки, що аж шуба завертається. І плюс до цього – чудово знає свої права і Конституцію.

«Ну то чудово – скажете ви. – Армії якраз такі і потрібні…»

І в чомусь ви будете праві, але лише в чомусь, бо будь-який досвідчений командир, навіть не замислюючись, обміняє трьох таких рекрутів на звичайного дядька з села віком 35+.

Це парадоксально і неймовірно, але це так.

Причин тому декілька.

Будь-який командир (як, в принципі, і начальник на цивільній роботі) оцінює бійця з точки зору його користі для загальної справи та баланс між користю та проблемами, які від цієї людини виникнуть.

Від умовного дядька з села користь середня, але і «геморою» зазвичай ніякого.

Від ідейного патріота «гемору» завжди багато. Завжди. От скільки разів це бачив за 8 років – навіть не порахуєш.

Тому що ідейний патріот, як відомо, прийшов ворогів пачками на сніданок їсти, а не оці ваші окопи рити чи «тушняк» для кухні розвантажувати. Хай це роблять спеціальні підрозділи, а він має зайти у виритий для нього окоп, воювати, а потім відпочивати у виритому для нього бліндажі. І взагалі – «Де вайфай? Чому нема? То хай «Старлінк» дадуть! Нема? Подзвоніть Ілону Маску, бо я зараз на «гарячу лінію» подзвоню, що тут командування погане!»

Умовний дядько з села – звичний до непростих побутових умов і зазвичай має руки з потрібного місця. До війни ставиться філософськи – йому що кабанчика різати, що окупантів – без різниці.

Ідейний патріот дуже швидко перегорає, тому що війна та армія в цілому виявляється зовсім не такою, якою він її уявляв. А так трапляється завжди, у 100% випадків. І тут одне з двох – або людина вигорає, або стабілізується та адаптується.

З перегорілих ідейних патріотів, до речі, виходять чудові «аватари» – сам бачив.

Війну виграють саме такі прості сільські дядьки – спокійні, мовчазні, розсудливі, філософські. Вони є звичайними робітниками на цій війні. Тому що війна – це робота, а не мітинг.

Чи може ідейний патріот стати нормальним бійцем? Та запросто. Але якщо знайде у собі сили адаптуватися до армії, яку він уявляв зовсім не такою.

Олександр ГРОМ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені