Мріяв пригощати людей

Місяць тому в Стадниці Вінницької громади провели в останню дорогу воїна Віталія Климчука, а тепер до села прийшла чергова страшна звістка – про загибель його племінника Валентина.

Вперше на передову Валентин Климчук пішов у 2014 р., щойно відзначивши своє 18-річчя й завершивши навчання у Вінницькому вищому художньому професійно-технічному училищі на електрогазозварника.

Як розповідає інформагентство «Армія Inform», Валентин у складі 59-ї ОМБр пройшов три ротації в районі бойових дій. Демобілізувався у 2017-му. Розповідав, що одразу йому було важко адаптуватися до цивільного життя. За три роки після демобілізації змінив кілька місць роботи – завод, будівництво, заробітки за кордоном. Врешті вирішив займатись підприємництвом. Казав: «Не буду на когось орієнтуватись, а лише на себе та на втілення своїх мрій і планів на життя. Тож хочу зараз навчатись, аби досягти мети».

«Трішки більше, ніж рік тому, чудового сонячного дня, сором’язливий хлопець із серйозними, проте допитливими очима, намагався мене переконати, що він не гідний того, аби про нього написали. Того дня у Вінниці проходив випуск слухачів курсу «Підприємництво та інформаційні технології в бізнесі» проєкту «Норвегія – Україна», і учасник бойових дій Валентин Климчук отримав диплом про його успішне проходження. Ветеран мріяв відкрити власну справу – вирощувати в рідній Стадниці на Вінниччині багаторічну мікрозелень. На той час він мав багато різноманітних ідей, пов’язаних з агробізнесом, складав бізнесплани, уже побудував теплицю, пройшов навчання, шукав інвестиції…», – пише кореспондентка «Армія Inform» Оксана Уретій.

У лютому Валентин офіційно став підприємцем, але за кілька днів уже стояв у черзі до військкомату. На війну вирушив із рідною бригадою. Під час виконання бойового завдання біля Любомирівки Миколаївської області 26-річний Валентин Климчук загинув від кулі снайпера, прикриваючи побратимів.

Вчителі та викладачі відзначають притаманні йому лідерські якості, патріотизм, любов до рідного краю та рідної мови, також велику жагу справедливості.

– Валентин не встиг розпочати навчання разом зі всією групою через певні обставини і звернувся з проханням долучити його трохи пізніше, – розповів директор Міжнародного центру «Норвегія – Україна» Юрій Бурєнніков. – Я не міг йому відмовити, адже в нього було безліч ідей і шалене бажання вчитись. Спочатку він планував вирощувати картоплю, але отриманий врожай йому вдавалось лише роздавати родичам. Поступово дійшли до ідеї вирощування мікрогрін. Під час навчання Валентин був дуже активним. Пам’ятаю, як на заняттях з оподаткування не було меж його розчаруванню від побудови нашої податкової системи… Востаннє ми спілкувались телефоном, я вітав Валентина з отриманням диплома вчителя фізкультури Вінницького педагогічного університету. Ми ще тоді пожартували, що він може займатись різними видами діяльності, наприклад, розробляти на городі комплекс реабілітаційних фізичних вправ. На що Валентин відповів: «Тільки переможемо, одразу повертаюсь до роботи, й будемо годувати людей»…

Земляки зустріли свого Героя на колінах зі сльозами на очах, поховали його у рідній Стадниці.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені