«Лютик» і побратими вивели з оточення 50 бійців

Про молодого та відважного військовослужбовця, який разом із побратимами вивів з оточення пів сотні бійців, розповіли на фейсбук-сторінці 120-ї бригади Тероборони.

 Він родом зі Жмеринки, має позивний «Лютик» і є наймолодшим у своєму підрозділі. У свої 23 роки встиг побувати на передовій, здобути бойовий досвід, отримати контузію та взяти участь у порятунку життів інших військовослужбовців. Пов’язав своє життя з військовою справою ще у 2016 році, коли вступив до Національної академії сухопутних військ за фахом «Управління діями механізованих підрозділів». Після 4-х років навчання починає служити у 59-й мотопіхотній бригаді. З початку 2022 р. контрактник Тероборони Вінниччини. Коли формувалися списки окремого батальйону для виїзду на передові позиції, записався туди.

«Військовий розповідає, що коли наша рота йшла на підсилення батальйону, то потрапили під артилерійський обстріл. Точних ударів русня не завдавала. Гатили наосліп з усіх боків. Більше пів сотні людей потрапили в оточення. Зв’язку не було. Під час вибуху отримав контузію. Моментами бувало дуже страшно, наших військових обстрілювали з гвинтокрилів із дуже малої відстані, гатили танком. Транспорт наших бійців було пошкоджено. Щоб вийти до своїх позицій, тероборонівці вночі пройшли 17 кілометрів пішки. І їм вдалося вирватися з оточення без втрат особового складу», – йдеться в публікації 120-ї бригади.

А нашій газеті «Лютик» вирішив розказати трохи повнішу інформацію, згадавши і про побратимів, які«в найгіршій обстановці проявили себе найкраще». Каже, що не хоче, аби заслуга у виведенні бійців з оточення приписувалась лише йому.

Хочу згадати людей, які багато в чому мене підтримували. Якби не вони, все могло б скластися зовсім по-іншому, і, можливо, я з вами зараз не говорив би… Поруч зі мною було більше 50 людей, і декілька проявили себе з найкращого боку. Назву їх за позивними: «Джміль», «Док», «Джокер», «Монах» і «Фома».

– Що це була за ситуація? Ви потрапили в оточення? – запитую в молодого офіцера.

– Ми зайшли виконувати завдання, а при зміні тактичної обстановки виявилося, що нас майже з усіх сторін обійшов противник. Шляхи відступів, раніше заплановані, через цю зміну обстановки були недоступні. Тобто на одній з доріг уже був противник, а друга дорога прострілювалася ним. Була третя дорога, і ми в останній момент ухвалили рішення йти тудою і виводити людей.Я був командиром роти, а згадані військовослужбовці надавали мені допомогу. Обстановка була вкрай складною, люди були дуже виснажені…

Отже, «Джміль». З позивного можна уявити, що він такий пухнастий, крупний, великий, добрий. Це людина ніби з крутих американських фільмів, яка крізь артилерійські, мінометні обстріли їздила машиною, аби просто передати повідомлення командиру батальйону, бо іноді зв’язок був недоступний. Ризикуючи власним життям, він робив неймовірні речі, хоча це й не його обов’язок. Якби не «Джміль», то з точки зору морально-психологічного стану я б це все просто не витягнув.

А «Док», «Монах» і «Джокер» – його підлеглі, які в цій складній обстановці також робили неймовірне. Ситуація: у бійців уже не було води, і людина вночі без будь-якого орієнтира, лише по карті, вивела в те місце, де була питна вода. Кажу: «Джокер», підеш?» – «Піду, а що ж мені лишається робити?» – «У тебе є вибір» – «Але ж мої товариші страждають. І я зроблю, що можу».

«Док» – це людина, старша за мене вдвічі. Він настільки підтримував морально-психологічний стан… Не знаю, як можна бути таким терплячим, спокійним і так розуміти людей. У мене вже починалося щось типу паніки, він приходив і якоюсь розмовою, яка не стосується військової справи, настільки підіймав настрій, що ніби якась лампочка в голові запалювалася.

«Монах» без жодної військової освіти може провести людей через ліс, вернутись назад і сказати: «У нас все класно, все круто» – «А як же артобстріли?» – «А ми зробили так, щоб у нас не влучили» – «Але ж всюди накривало, як же ви пройшли?» – «Секрет».

Також дуже добре проявив себе «Фома», він потім навіть отримав нагороду, і я дуже радий за нього. Усіх їх можу охарактеризувати як янголів-охоронців.

– Вони теж наші земляки?

– Так, усі вони з Вінниччини. Ми з різних підрозділів, але було зібрано одну роту, в яку ми потрапили. Вони мої підлеглі, тобто вони солдатського та сержантського складу, але не кожен офіцер здатен мислити так, як вони… У перші дні були просто підлеглими, але за короткий час все помінялося, і вони мені вже не те що бойові побратими – вони мені як справжні брати.

Хочу наголосити, що рішення виходити з оточення ми ухвалювали разом. Позиції були розкидані, я щодня обходив людей, говорив з лідерами, радилися. Коли вже обстановка була вкрай важкою, вирішили йти, і кожен з нас повів окрему групу людей, бо не можна було виводити всіх однією групою.

– Чи можна назвати місцевість, у якій це відбувалося?

– Це було на межі двох областей. Скажемо так: на Слов’янському напрямку…

– І трохи про особисте. Цікаво, чому у вас саме такий позивний?

– Коли після військової академії прийшов у бригаду, треба було подати свій позивний. А в академії у нас були позивні від місяців, у які народилися. Я народився в лютому. З іншого боку, це могло б говорити про лютий характер, хоча з характером у мене зовсім навпаки. До «Лютого» не доріс, тому «Лютик», маленький і злий, – посміхається мій співрозмовник.

– Повномасштабна російська агресія почалась 24 лютого, а наступного дня вам виповнилося 23 роки, і відзначити вдома вже не вдалось…

Із 2016 року кожен свій день народження я зустрічав не вдома, а на службі. Цього року з січня вже проходив службу в Теробороні, 24 лютого у мене був вихідний, я був вдома, і тут телефонують, що до 6-ї ранку треба прибути в бригаду. «Почалось?», – питаю. – «Так, почалось»…

А ще військовий із позивним «Лютик» розповів, що вони з дружиною чекають на народження малюка. Таку важливу подію теж планує розділити з побратимами.

Бо якби не вони… Я тоді кілька разів думав, що додому не повернусь. І дружини наші місця собі не знаходили: тиждень не було зв’язку з чоловіками, – каже «Лютик». І додає, що в його дитини буде не один, а п’ятеро хрещених батьків.

Юрій СЕГЕДА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені