Витоки російського садизму

Нехай мені пробачать гріх узагальнень. Я усвідомлюю, що в росії є і нормальні, і порядні, і чудові люди. Але статистика опитувань у росії невблаганна. Більшість росіян для нас є загрозою. Бо якщо сусід погрожує вас вбити, а ви хочете жити, ви зобов’язані йому вірити.

У вимірі історичному знадобилася лише мить, аби зрозуміти звірячу сутність росіян. Буча, Ірпінь, Маріуполь – назви, що довгі роки примушуватимуть у жаху здригатися розум і серце. Російська орда, що вдерлася в наш дім, продемонструвала взірці такої безмежної жорстокості, такого дикунства, що холоне кров навіть у натренованих, позбавлених ілюзій спостерігачів.

Звісно, хочеться, аби все це виявилось якимось випадковим викривленням. Бо розум пручається, не хоче приймати таку жахливу дійсність. Дійсність, де найближчі сусіди, яких багато хто взагалі вважав братами, виявились клінічними садистами. І ця дійсність диктує абсолютно нагальну необхідність розібратися у причинах, глибинних рушійних силах, що витягли з предвічного мороку і гальванізували зотлілий труп первісних інстинктів. Це абсолютно необхідно зробити, аби ніколи більше не відкрити двері свого дому новітнім канібалам.

То що трапилось? Як сталося, що «простиє русскіє парні с откритимі ліцамі» ґвалтують до смерті свічкою дев’ятимісячне немовля. Звідки взявся той, хто зв’язав молодій жінці руки за спиною і холоднокровно застрелив її дитину, а потім і її саму? З яких пекельних глибин з’явилися живі мерці, що стріляють з танкової гармати по автівці з написом «ДІТИ»?

Звісно, причина не одна. Величезний внесок у цю трансформацію росіян у нелюдів зробила російська пропаганда. Так, це вона роками формувала у російському суспільстві переконання, що українці не люди, що вбивати їх не гріх. Але правда і те, що неможливо роздмухати вогонь, якщо він не жевріє у купі хмизу.

Не можна зробити з вужа отруйну змію шляхом дресирування. Аби витягти назовні чорні риси єства, вони мають там існувати. Втім, було б відвертою тенденційністю стверджувати, що виключно росіяни є носіями якоїсь хибної риси.

Ні, ми, очевидно, не маємо фатальних різниць ні у розумовому, ні у біологічному, ні в якому іншому сенсі. Але росіянам фатально не поталанило з історичним шляхом. Росіяни надто пізно приєдналися до загальних цивілізаційних процесів.

На мій погляд, одна з головних причин цього вибуху дикості у стосорокамільйонному народі – відсутність на росії християнства. Московський патріархат християнською церквою не є. Ми ж бо точно знаємо, що те, що на росії називають церквою, створено у 1943 році Сталіним. Все, що було до того, було тотально знищене НКВС. Тут ленінська настанова «чєм больше попов расстреляєм, тем лучше» була виконана, треба визнати, дуже сумлінно. А що створила сталінська машина? Вона створила ще один каральний державний орган, бо нічого іншого створити і не могла.

Те, що НКВС у рясах було акцептоване російським суспільством, не повинно нікого дивувати. Що сповідує російське суспільство – питання для окремого дослідження. Але я вважаю, що росіяни – це абсолютно язичницьке середовище.

Те, що на росії вважається церквою, на мій погляд, є новітнім ідолопоклонництвом. Тільки ідолами є зображення персонажів християнської історії.

Так, їхнім образам поклоняються, ставлять свічки, але поклоняються саме зображенням. Морально-етична складова давно винесена за дужки. Роботу розуму і душі замінено на фізичні вправи типу «земні поклони». Від набридливого голосу совісті можна відкупитися свічечкою, запаленою біля ікони.

Цей нехитрий торг дотепно змальований у Степана Руданського. Пам’ятаєте? Баба у церкві поставила свічку святому і чорту, якого святий тримав на ланцюгу. А на зауваження прихожан відповіла:

Не судіте, люди!

Ніхто того не відає,

Де по смерті буде!..

Чи у небі, чи у пеклі

Скажуть вікувати;

Треба всюди, добрі люди,

Приятеля мати!..

Я думаю, що справжнє християнство на росії було знищене ще за Петра І. Саме тоді, коли було скасовано інститут патріаршества і церкву очолив обер-прокурор.

Мало хто знає, але тоді було фактично скасовано і таємницю сповіді. Тобто в 1700 році церква перестала бути церквою і стала державною інституцією. Відтоді московську релігію я би назвав «государіанство». Тобто стрижнем її є поклоніння державі (государству). Абсолютно точно, до християнства це немає жодного стосунку. Відтак, на росії відсутні християнські цінності гуманізму, милосердя тощо. Московська церква ретельно припиняє спроби мислити самостійно. Втім, навіть не самостійне, а просто мислення оголошено гріхом. Він так і називається: «грєх умствованія».

Адепти московського «государіанства» щедро розповсюджують обвинувачення на адресу всього навколишнього світу, чим активно підвищують рівень ненависті. Ненависті, не спрямованої проти когось конкретно, а ненависті всіх до всіх.

Власне у 1917 році московське «государіанство» фатально постраждало від рук власних вихованців. Погром церков після Жовтневої катастрофи вчинили не комуністи, як прийнято вважати, а ті, кого московський патріархат виховував. Саме церква виховала своїх катів, бо людей поза церковним впливом на росії тоді просто не існувало. Комуністи були абсолютно мікроскопічним прошарком. У 1927 році кількість комуністів на всю величезну росію була 786288 осіб. Це приблизно 0,5% від чисельності населення. Вони фізично не могли влаштувати цей антицерковний армагеддон. Відбулася дуже проста річ. Російська держава відмовилась від одного зі своїх «департаментів» і оголосила, що доля цього підрозділу державного управління її більше не цікавить.

По суті, це було справжньою давньоримською проскрипцією, оголошенням поза законом. Коли оголошеного поза законом будь-хто мав право вбити і отримати за це винагороду. І «русскій православний народ-богоносєц» цим правом радісно скористався. Так московська церква отримала справедливу криваву «подяку» за вчинене нею розбещення душ.

Наш жереб ще трагічніший. Російська держава оголосила проскрипцію всьому українському народу. Для росіян ми більше не люди, ми – законна здобич. Законна здобич і майно вбитих. Так було за часів Луція Сулли – автора цього «винаходу» – так є нині.

Ми маємо усвідомлювати, що ніякої іншої мети, крім фізичного знищення українців, ця війна не має. Я розумію, що в це важко повірити, але вірити і не треба. Треба дослухатися до логіки. А тут все абсолютно прозоро. Дайте собі відповідь на питання: для чого росіяни тягли з собою мобільні крематорії, якщо вони абсолютно не очікували спротиву? І ви зрозумієте, що є одна-єдина, жахлива у своїй очевидності відповідь на це питання: у крематоріях мали спалювати знищених українців. Власне, цієї мети російське керівництво і не приховувало. Про це відверто говорили і говорять на всіх російських телевізійних шоу.

Тож, нічого дивного, що позбавлене людської етики плем’я демонструє звірячу поведінку. Але росіяни – наші сусіди, і ми з цим фактом нічого зробити не можемо. Нам конче необхідно правильно ставитися до росіян і правильно вибудовувати відносини.

В нашому випадку ми маємо просто дотримуватись безпечної дистанції, не повертатися спиною і тримати зброю напоготові. Не внаслідок негативного ставлення, а внаслідок розуміння їхньої природи.

Стверджувати, що вони не можуть змінитися, було б проявом ворожості. Але треба розуміти, скільки часу потрібно, щоб вони змінилися. Нинішній архетип росіянина формувався сотні років. Тож, аби вони змінилися, потрібні знову ж таки сотні років.

Ми стільки не проживемо. Тому не треба ставити експерименти на собі. Не марнуйте своє життя, тримайтеся від росіян якомога далі. Ми не повинні дозволити себе знищити.

Дмитро ДІДКОВСЬКИЙ