«Маєте можливість? Допомагайте!..»

Натрапив у Фейсбуці на одну дискусію: чи повинен військовослужбовець витрачати грошове забезпечення на форму та спорядження?

Складне питання, що викликає суперечки.

Одні вважають, що повинен, оскільки отримує гідне грошове забезпечення.

Інші висловлюють думку, що військові і цивільні мають певний негласний соціальний договір. Поки перші живуть у власноруч виритих «могилах» і ризикують життям, то другі мають їм всіляко допомагати та підтримувати в обмін на відносно безпечне існування.

Треті кажуть, що військових має забезпечувати держава, оскільки народ платить податки.

І я скажу, що праві усі абсолютно. Тут вмикається більше моральний бік цього дискусу і менталітет українців, якого немає у жодного з народів.

Чи вимагаю я, як командир, купувати щось для роботи у своїх бійців? Ні. Я пройшов через це і вважаю, що грошове забезпечення – це плата держави воїну за її захист. І він має витратити ці кошти для безпеки і комфорту своєї сім’ї.

Чи витрачаю я особисто грошове забезпечення на форму і снарягу? Так. І плюс витрачаю на потреби підрозділу, бо якщо у мене не буде техніки і мої солдати будуть у дранті замість форми, то ми не виконаємо завдання і, швидше за все, всі разом загинемо. Комфорт і забезпеченість солдата в пріоритеті.

Держава зі свого боку наче й забезпечує. Але чи зможе мій солдат якісно виконувати завдання у грубому зимовому пікселі і «демісезонних» «Таланах»? Навряд чи. В «демісезонках» мені особисто навіть взимку парить ноги. Тому підключаю друзів, волонтерів, які везуть снарягу, форму, взуття, яке розподіляємо за потребами.

«Шмотошники», які наприкінці лютого збирали собі по декілька баулів, вже у квітні зрозуміли, що дарма волокли непотрібний хлам. Балаклави флісові, «тактичні» шкіряні рукавиці без пальців, беруші і т.д. Багато майна згоріло через те, що хлопці фізично не змогли його витягнути з-під вогню, рятуючи зброю, б/к і себе самих. Питання: на холери ти стільки набирав?

Хочу окремо подякувати Руслану Костюченку та Ілону Маску за наданий нам у користування комплекс Starlink. Він врятував підрозділ  у районі Довгенького. Витягнули його з-під вогню неушкодженим, тому він послужить ще довго.

Також подяка Сергію Притулі за «Autel», який зробив лише кілька денних вильотів і після перенавчання пілотів ще буде працювати.

Дякую також вінницьким айтішникам за рюкзаки, плитоноски, взуття.

Андрій Дзира, тобі за оптику окрема подяка.

Діаспора з Німеччини також надіслала два ящики ніштяків для хлопців. Частина з них поїде на наступне завдання.

Дуже потужно нас підтримувала діаспора і наші земляки у Польщі. Ми харчувалися здебільшого продуктами швидкого приготування з Польщі. Ви – суперові!

Хотілося б усіх перерахувати у пості, але фізично не осилю довгий текст. Ви знаєте, що я вас люблю і обійму завжди при зустрічі.

Чи допомагати воїнам – вирішувати вам. Але не засуджуйте солдата і не вказуйте йому, що робити. Для цього є командир.

Можете хейтити і ненавидіти мене, але не мого солдата. Бо за солдата перегризу горлянку. Солдат – це наша надія і опора. Солдат не має робити кар’єру командиру. Командир має робити все, щоб солдат повернувся до рідних живий, цілий і з перемогою.

Олександр ГРОМ