Лядовський монастир

як міст до Константинопольської церкви-матері

Лядовський Усікновенський скельний чоловічий монастир, що наразі знаходиться в юрисдикції Яришівської сільської громади Могилів-Подільського району, є однією з наймиловидніших перлин Дністровського каньйону. Все тут поряд. І наше українське село Лядова (перша згадка 1388 р.), і вітчизняний прикордонний пункт, і молдовський берег – до нього плисти якихось 300 метрів.

      Кожен знаходить у Лядовському монастирі щось своє. Контрабандисти промишляють горіхами та виноградом, роми адмініструють нелегальні річкові перевезення, прочани сердечно моляться святим іконам парафіяльної церкви Святого Миколи, а хворі просять зцілення біля святих мощів і не менш святої води «Антонієвого джерела».

      Церкви та сакральні споруди монастиря розташовані на 90-метровій висоті, утворюючи неповторної краси оглядовий майданчик. Науковці та путівники пишуть про «лядовську терасу». Дійсно, види захоплюють. Спершу піднімаєшся звивистою стежкою, а потім бачиш Республіку Молдову – ген-ген далеко, вглиб території на десятки кілометрів. Один із відвідувачів жартома (я принаймні так сподівалася) сказав: «Навіть зовні Молдова виглядає краще». Мабуть, прочанин просто не бував у Молдові або не зіштовхувався з нахабними молдавськими контрабандистами.

      Контрабанда – вічний супутник монастиря. Так уже вийшло.

      Дністровський каньйон здавна відкривав рідкісні можливості заховатися в умовах постійних загроз Дикого поля. Ось чому в печерах з’явилися перші неолітичні стоянки трипільської культури. Археологам є над чим працювати біля Лядови. Скарби енеоліту, бронзової доби ще чекають на першовідкривачів. Найголовніше, щоб прикордонна зона залишалася спокійною, хоча давньогрецький Тірас (теперішній Дністер) завжди мав значення річки-кордону. Допоки в Дикому полі (Степу) господарювали скіфи та сармати, печери Могилівщини переховували наших предків – давніх слов’ян.

      Історія – процес парадоксальний. Допоки скіфо-сармати кочували понад Південним Бугом і доходили до Росі, окремі слов’янські племена облаштували свій побут у каньйонно-печерному Подністров’ї. До речі, візантійські джерела підтверджують суто слов’янський характер Могилівщини ще тоді, коли не було і Княжого Києва.

      У 1013 р. любецький чернець Антоній Печерський, знаний середньовічний аскет і мандрівник, повертався до Руси-України з Константинополя. Майбутній православний і католицький святий (канонізований обома конфесіями!!!), згідно з переказами, визначив лядовську «терасу» як центр контактів зі «Святою Константинопольською Церквою». Зрештою, Святий Антоній, перепочивши в Лядові, освятив там церкву над Дністром і поїхав до стольного Києва, де заснував відомий кожному Києво-Печерський монастир… Лядовське місце, де нужденні намагаються омитися святою водою, і сьогодні називається «Антонієвим джерелом».

      У 1159 р. Церква Антонія над Дністром уже названа повноцінним монастирем. 1388-го Лядова належала так званим «подільським старостам». Її історія, як і духовне життя монастиря, тісно пов’язане з недовговічним «Подільським князівством» 1363-1394 рр., в межах якого народилася і сама Вінниця (1363 р.).

 Подільське князівство роду Коріатовичів намагалося запровадити свої власні контакти з Константинополем. Тому Лядовський скельний чоловічий монастир виступав центром дипломатії і культурного зближення Поділля та Візантії. Врешті-решт, Подільське князівство поглинула Литва, а в 1569 р. окупувала Польща. До речі, вже після вибуху Хмельниччини, протягом 1660-1679 рр. покровителем Лядовського монастиря вважався далекий предок Миколи Васильовича Гоголя – козацький полковник Остафій.

      У 1672-1699 рр. Вінниччина входила до складу Туреччини. Династія Османів проводила агресивну політику ісламізації нових підданих, що пізніше дозволило полякам легко відвоювати подільські терени. Однак, якщо в Кам’янці-Подільському турки таки перетворили соборний костел у мечеть, то Лядовський чоловічий монастир залишився єдиною масштабною культовою спорудою Подільського краю, де Османи не поставили мінарет…

      У 1795 р. Могилівщина ввійшла до Російської імперії, а 1830-го Лядовський монастир потрапив під скіпетр петербурзького православного синоду.

      Історія монастиря вкрай цікава та насичена. Її не висвітлити однією статтею. Однак у сучасних політико-релігійних умовах висновки з історії монастиря мають достатньо актуальне звучання:

      1) Лядовський Усікновенський скельний чоловічий монастир був заснований Антонієм – святим одночасно східного (православного) та західного (католицького) обрядів;

      2) Річка Тірас (Дністер) ще з античних часів була мостом між слов’янською та грецькою культурами;

      3) Під час окупації Поділля турки не чіпали монастирської інфраструктури. Останнє свідчить ясно: монастир здавна перебував під захистом Константинопольської Матері-Церкви, що дозволяє докорінно переглянути його «канонічну» історію, написану петербурзькими священниками в ХІХ столітті.

Карина ВОЛОШИНА,

мистецтвознавиця, лауреат І премії Всеукраїнського фестивалю

сучасної пісні та популярної музики «Червона рута»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені