Село – як одна волонтерська родина

У невеличких Ометинцях Райгородської громади нині близько п’яти сотень жителів, але їхня допомога захисникам України досить значна.

– Кожен мешканець в міру своїх можливостей є учасником волонтерського руху, – розповідає староста села Ометинці Юрій Цюпка. – Певно, так у кожному селі кожної громади. Від першого дня повномасштабного вторгнення в селі збирали продукти харчування для ЗСУ, а потім і речі для переселенців. У цьому взяли участь усі, від молодих сімей до одиноких пристарілих. Зворушливо, коли старенька людина, якій за 90 років, каже, що пам’ятає ще ту війну, і зі сльозами на очах дає допомогу. І дають багато, мішками – картопля, цибуля, квасоля, сушені яблука, сливи тощо. Отримують маленькі пенсії, треба на ліки, а вони відривали від себе… Люди добровільно відгукнулися, збирали продукти, тягнули їх кіньми, мотоблоками, хто чим бачив. І гроші здавали, щоб хлопцям на передову дещо купувати.

Ми звозили те все в сільську раду і потім відвозили у військові частини. Переважно туди, де служать хлопці з нашого села, або ті, які народилися тут, потім жили в інших місцях і були мобілізовані. На свята – на Пасху, на День захисників у жовтні – теж наготували ящики з гарними гостинцями кожному. І до Немирова на «Солдатську куховарню», про яку недавно писала ваша газета, багато хто з наших їздив, зокрема вчителі. Наш священник отець Іван теж чимало допомоги організовує.

Юрій Олександрович каже, що допомогу бійцям ЗСУ ометинчани надають переважно адресно – синам та іншим родичам, які служать, друзям та однокласникам своїх дітей, сусідам… До речі, з цього села родом 23-річний воїн Євгеній Пальченко, удостоєний звання Героя України.

– Йому Ометинці теж багато помагали. Він танкіст, зараз на Сході, раніше був на Херсонщині. Були такі періоди, що танком там не можна було виїхати, бо танка зразу не стане… То ми зібралися і купили для нього та його екіпажу джип «Mitsubishi». Загалом дві машини купили – одну для Жені Пальченка, другу для В’ячеслава Волошенюка. Всім селом збирали. Мій син Святослав давав оголошення, то багато хто підключався, але більшу частину суми на автомобілі зібрало село. А купили ці машини аж в Англії.

За словами мого співрозмовника, знайти і придбати автомобіль за кордоном – справа непроста. Величезну допомогу в цьому надала землячка Любов Шеперд, родом із сусідньої Мар’янівки, яка багато років живе у Великобританії. Цікаво, що її дівоче прізвище – Пальченко. Може, однофамільці вони з ометинським героєм Євгеном, а може, й далекі родичі.

– Людина з великої літери, – каже про неї Юрій Цюпка. – Саме пані Люба знаходила ці машини і купувала їх. Вона вже з десяток машин для ЗСУ передала. І генератори помагала передавати.

Від західного кордону на передову машини для бійців-земляків переправляли разом голова Райгородської громади Віктор Михайленко, батько воїна В’ячеслава Волошенюка Володимир, Святослав Цюпка (обидва автомобілі помагав «пригнати» для своїх однокласників і друзів дитинства), також працівник Райгородської сільради Максим Задорожний.

– Наш голова Віктор Миколайович дуже багато робить, але він не любить зайвої публічності, – продовжує староста і волонтер Ю. Цюпка. – А ми ті машини, як відправляли, то по максимуму навантажували продуктами. Ометинчани ж не лише роблять для захисників закрутки, варення, тушонки рибні та курячі, а ще випічку печуть. Як тільки в соцмережі з’являється клич «Давайте напечемо хлопцям смаколиків!», одразу багато хто відгукується і починають пекти – пиріжки, печиво, кекси… Всі включаються і помагають, хто чим може. Село у нас маленьке, населення до 500 осіб, все менше і менше. Але ми як одна сім’я, завжди разом, громадою, дружно – і в радості, і в біді, одне одного підтримуємо. Біда в Україні спільна настала, і ніхто не лишається осторонь…

Що на це сказати? Тільки захоплюватись, дякувати, підтримувати, брати приклад. Наближати спільну Перемогу.

Юрій СЕГЕДА

Фото з фейсбук-сторінки Святослава Цюпки

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені