Лідер юннатівського руху

Сторінки минулого

Імʼя цього знаменитого подільського педагога-новатора, невтомного ентузіаста юннатівського руху в Україні, невідоме сьогодні більшості з нас, хоча свій трудовий шлях він розпочинав саме у Мурованокуриловецькому районі.

Федір Степанович Бацура народився 5 травня 1913 року в селі Вільховець Новоушицького повіту Подільської губернії у сільській родині Степана Парфентійовича та Олександри Тихонівни Бацурів. Ще з дитячих років він захоплювався різноманіттям природи рідного краю, а батьки привчали його до сумлінної хліборобської праці.

Після закінчення Вільховецької школи сімнадцятирічний юнак розпочав вчительську діяльність вчителем молодших класів, маючи жагу до знань про природу і любов до обраної професії. Згодом йому вже довірили викладати природничі дисципліни в селах Вербовець, Березова (нині село Наддністрянське) і Погоріла (нині село Дружба) колишньго Мурованокуриловецького району.

Молодий учитель запамʼятався колегам і учням ще й своєю чуйністю та людяністю під час жахливого голоду, коли більшовицькі хлібозаготовачі витрусили в місцевих селян все до останньої зернини, але не зуміли конфіскувати у школі насіннєвий фонд дослідних ділянок, урожай з яких він припас на майбутнє і зумів приховати від тих горе-активістів. Цим життєдайним насінням таємно від комуністичної влади Федір Степанович рятував від голодної смерті своїх знесилених учнів і колег, насипаючи їм безцінні зерна в кишені або даючи качани кукурудзи, щоб заховали під дитячі сорочки і несли додому, з єдиним до них проханням – зʼїсти і нікому про це не розповідати…

Працюючи у сільських школах Мурованокуриловеччини, Федір Степанович одночасно навчався спочатку у Бердичівській педагогічній школі (нині Бердичівський педагогічний коледж), а згодом на заочному відділенні Камʼянець-Подільського учительського інституту. Проте диплом про закінчену вищу освіту не встиг отримати, бо на випускні іспити у вузі припав початок німецько-радянської війни. Через важку хворобу, перенесену у довоєнні роки, до лав Червоної армії мобілізований не був і участі в бойових діях він не брав, але, ризикуючи життям, вдома змайстрував радіоприймач, писав та поширював листівки і повідомляв фронтові новини «Совінформбюро» односельчанам та євреям, увʼязненим у новоушицькому гетто. Разом з матірʼю таємно допомагав їжею односельцям-вʼязням гетто у селі Калюс, що знаходилось поблизу Дністра, де ледь не потрапив під кулі місцевих поліцаїв і дивом врятувався від розстрілу. Та його ніхто не зрадив, не спокусився на німецькі гроші і не видав поліцаям та нацистам на розправу!

Після вигнання фашистських окупантів з Поділля Федір Степанович знову продовжив педагогічну працю в Мурованокуриловецькому районі. А з 1947 по 1975 рр. він працював учителем біології Вільховецької середньої школи, де розкрився його педагогічний, науковий і творчий талант, вчительський хист…

Ще на початку 50-х років Федір Степанович став визнаним лідером юннатівського руху в Україні. Педагоги з різних куточків країни приїжджали в школу вивчати його досвід, про що свідчила на своїх сторінках тогочасна педагогічна преса.

Будучи гармонійно розвинутим, посилено займаючись самоосвітою, творчо застосовуючи спадщину відомих педагогів, створив власну ексклюзивну модель викладання біології в середній школі. Суть її полягала у різноманітності форм викладання матеріалу на уроках для активізації пізнавальної діяльності, використанні численної власно виготовленої наочності, запровадженні рейтингового методу оцінювання знань і системи бонусів за позакласну роботу…

Завдяки його ентузіазму, таланту художника, захопленню фото- і радіосправою та майстерному володінню різними інструментами, для навчання та позакласної роботи в школі був створений перший на Хмельниччині зразковий біологічний кабінет, гурток юних натуралістів, функціонувала теплиця і парники, де вирощували розсаду овочів, квітів і ранню городину, була мініферма з утримання хутрових звірів, крільчатник, пасіка, різноманітні дослідні ділянки. На двохгектарній площі розміщувався сад, польова, овочева та кормова сівозміни, виноградник та ягідник, де учні навчалися агротехніки вирощування плодово-ягідних, зернових і технічних культур та закладали наукові експерименти.

Вільховецька середня школа потопала в квітучих садах, зелені газонів, декоративних кущів і дерев дендропарку та пахучих барвистих квітах, висаджених і доглянутих дбайливими руками школярів та їх Учителя. Тривалий час школа була базовою в регіоні для проведення семінарів та нарад з вивчення сучасних методів викладання біологічних дисциплін.

За плідну діяльність в області розвитку народної освіти вчитель Федір Бацура був відзначений багатьма тодішніми нагородами.

У молоді роки Федір Степанович мріяв стати науковцем, адже мав до цього неабиякі здібності й хист. Поряд з учителюванням він писав кандидатську дисертацію, яку не зміг захистити через відсутність інститутського диплома.

Ф. С. Бацура відзначався надзвичайно високою працездатністю, тривалий час працював без відпусток і вихідних. Школа була для нього змістом життя, і заради неї та її учнів він усвідомлено йшов на самопожертви, хоч би як пафосно це не звучало сьогодні.

Земний шлях знаменитого педагога-новатора завершився 31 березня 1982 року у рідному селі Вільховець. З 2013 року його ім’я носить місцева школа.

Василь СЕРВЕТНИК Муровані Курилівці

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені