І під час війни корів треба доїти

Рік тому у селі Курилівці почала працювати перша в області сімейна молочна ферма «Господар»

Це була, звісно, не планетарна подія, але знакова для Жмеринського району. Після тривалого знищення тваринницької галузі тут в останній момент, поки ще збереглися деякі цілі приміщення,   «схопилися» за рятівну соломинку – проєкт «Сімейні молочні ферми – добробут людей та сталий розвиток села», що реалізується за підтримки уряду Швеції та Програми розвитку ООН в Україні «Посилене партнерство для сталого розвитку». За добру справу взялося подружжя Анатолія Кречковського та Олени Савенко разом зі своїми дітьми – дочкою Олею, синами Сергієм і Анатолієм.

До їхньої честі – взялися і тримаються на плаву, не зійшли з дистанції, не злякалися труднощів воєнного часу. Живуть-виживають попри всі випробування сьогодення.

Коли 22 грудня минулого року офіційно дали «зелене світло» власникам «Господаря», у них на фермі було 26 дійних корів і 45 всього поголів’я ВРХ. За цей час стадо збільшилося на 27 голів і за рік надоєно від кожної корови майже по п’ять тисяч літрів молока.

– Це той показник, до якого ми прагнули дотягнутися, – каже Анатолій Кречковський. – Хоча можна було замахнутися й на більше, але всі плани зруйнувала війна. Уже в перший день російської агресії до нас не приїхав молоковоз. Не дочекалися його і наступного дня. Треба було щось робити з молоком, бо ж і під час війни корови не перестають доїтися. Холодильник наповнювався дедалі більше. І ми повезли молоко у Жмеринку. Вирішили просто роздати людям. Зосередилися на багатодітних родинах. З їх списками допомогла голова громадської організації “Нездоланна Україна” Анастасія Мельник. Вона ж зробила повідомлення про нашу акцію у місцевих ЗМІ, аби люди знали, коли і куди йти за безкоштовним молоком.

Нікому не відмовляли, ділили на всіх, хоч це було не так просто. І крики чули, і сльози бачили. Особливо, коли бідони порожніли, а хвіст черги залишався. Молоко було, а пальне раптово стало дефіцитом, та ще й дуже дорогим. До Жмеринки нам в один бік двадцять кілометрів. От і порахуйте витрати.

З тих перших невизначених лютневих днів доставка молока на завод увійшла у звичний графік лише у березні, але власники «Господаря» і донині не припиняють волонтерську діяльність – продовжують роздавати частину своєї продукції малозабезпеченим людям. Тільки вже менше роздають – щочетверга возять по тридцять літрів молока. Треба ж якось господарство утримувати, бо ж ціни на все такі скажені зробилися, що й голова йде обертом. Щоб не вийшло як у тій приказці: припиняй, тату, торгувати, бо вже нічим здачу давати. За нинішньої закупівельної ціни на молоко важко дається зводити витрати з прибутками. Але й багатодітним хочеться допомогти, вони щоразу з надією виглядають своїх благодійників, які з початку війни роздали п’ять тонн молока.      

Як передбачено умовами договору з організатором проєкту «Сімейні молочні ферми» – ТОВ «Укрмілкінвест», «Господар» отримує доплату за продане на завод молоко. Разом з надбавкою за високу жирність виходить по десять гривень за літр, а у важкий для України час їм держава дала на кожну голову ВРХ по п’ять тисяч триста гривень дотації. Додали ще своїх коштів і придбали шість  корівок по тридцять тисяч гривень кожна.

– Така підтримка для нас не зайва. Але усе одно це не покриває витрати, – продовжує Анатолій Феліксович. – Дуже все подорожчало, особливо дизельне пальне, яке  зросло у ціні більш як удвічі. Навесні ми не мали де його купити.  Треба ж було посіяти пшеницю, ячмінь, кукурудзу на силос, і багаторічні трави на випасі потребували догляду. Влітку заготовили  87 тюків сіна для стійлового утримання, звезли їх у піднавіс. Тож без солярки ніяк.

Фермер наводить ще один приклад. Каже, таке добриво, як карбамід, раніше коштувало 12-15 тисяч гривень за тонну, тепер ціна доходить до сорока тисяч. І за такі гроші важко його дістати, а без цієї мінеральної поживи не буде гарного врожаю зернових. Або таке. Ще недавно п’ятикілограмовий шматок солі-лизунця купували по 20 гривень, а сьогодні правлять за нього аж 150.

– Ціни на продукцію зросли, а на закупівлю сировини в селянина впали, – говорить фермер. – Назвіть мені, що подешевшало на прилавках магазинів? Сир? Сметана? Чи, може, ковбаса? За кілограм живої ваги бичка не дають тепер більш як 30 гривень, а було 50-60 гривень.

За підрахунками співрозмовника, щоб вийти, як він каже, на “нуль” при їхніх витратах, треба, щоб за літр молока платили 20-25 гривень. Їм хоча б проєкт доплачує трохи, а в інших людей в селі молоко закуповують по 7-8 гривень за літр. От і результат: зі ста корів сільської череди нині у Курилівцях залишилося тільки 48 голів.

У «Господарі» подбали про ситу зимівлю худоби, мають власне зерно, силос, сіно, виростили дорідні кормові буряки, купують яблучні вижимки і обходяться без жому. Зараз середньодобовий надій на фермі складає п’ятнадцять літрів молока. На ситуацію з надоями негативно впливає відключення електроенергії. Корів перевели на дворазове доїння, яке у часі займає три робочих години. Добре, що виручає власний не надто потужний генератор.

Анатолій Кречковський і Олена Савенко радіють з того, що у них ростуть роботящі діти – це для них велика підмога в роботі. Сергій – батько трьох дітей, Ольга навчається у Вінницькому вищому  професійному училищі сфери послуг, а Толя –  у п’ятому класі Почапинецької школи.          

Попри всі теперішні складнощі життя, у голосі співрозмовника відчувалися нотки оптимізму. Запитую, чим це пояснити. «Нас підтримують організатори проєкту, а коли є хоча б незначна підтримка, тим паче у непростий час, тоді хочеться працювати, з’являється надія на краще…».

Віктор ЗЕЛЕНЮК,

власкор «Вінниччини»

Фото автора

Жмеринський район 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені