«Це те, чим дихаю, і те, що в серці є…», – каже про свою волонтерську діяльність Анна Лаврик з Могилева-Подільського

У попередньому номері «Вінниччини» була надрукована кореспонденція «Тримаймо стрій, бо боротьба ще попереду» за підписом – «З любов’ю, ваша військова волонтерка Аня Лаврик». Її прізвище з’явилося у нашій газеті завдяки заочному представленню Анни відомим подільським козацьким отаманом Миколою Крижанівським. У телефонній розмові зі мною він сказав: «У мене є прекрасна знахідка для «Вінниччини» – козацький волонтерський екіпаж справжніх патріотів України…» Отак і відбулося моє знайомство з цією непересічною особистістю

Анна Олексіївна Лаврик – військова волонтерка. Без зайвого пафосу вона каже: «Волонтерство – це і є я, це те, чим дихаю, і те, що в серці є…».

Анна – єдина жінка з міста Могилів-Подільський, яка з командою волонтерського козацького екіпажу у складі волонтерів-пенсіонерів Володимиром Пуньком та Сергієм Стангрітом доставляють гуманітарну допомогу на фронт нашим Захисникам. У 2014 році жінка поступово почала займатись такою громадською діяльністю, а з 2016 року волонтерство стало невід’ємною частиною її життя. 

Лише після повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 р. цим бойовим екіпажем було здійснено майже 30 поїздок з гумвантажем на передову, в найгарячіші точки. Не раз доводилося ночувати там, де ракети летять майже над головами, де все палає, де чути вибухи, де смерть ходить по п’ятах. Але хто допоможе воїнам, нашим Котикам, як вона їх ніжно називає, як не ми самі? Ніхто, крім нас, не захистить їх. На нас покладена ця дуже висока місія і велика відповідальність.

Волонтерка є великою патріоткою своєї країни. Вона прагне нашої перемоги, наближаючи її своєю жіночною сутністю. Бо жінка – це уособлення берегині домашнього вогнища та миру.

Анна бореться з несправедливістю, своїми вчинками виявляє жертовність, прагне у всьому бачити добро і за свою українську землю, за свій український народ, за свою родину готова сама йти боронити нашу державу, якщо доведеться.

До 2018 року Анна плела маскувальні сітки на фронт. Спочатку у колі волонтерів-сіточників, потім – вдома. І виготовила їх кілька десятків. Але з часом сталася непередбачувана прикрість. Після  взаємодії з різним робочим матеріалом її руки почервоніли і з’явилося висипання. Щоб позбутися алергії, лікарі порадили насамперед  уникати контактів з тканинами.

Але налаштована на активну діяльність, Аня не здалася на милість обставинам і почала взаємодіяти з іншими колегами та підтримувати їх волонтерські справи як могла.

– Я тоді зрозуміла, що маю здатність гуртувати навколо себе людей, і все стало на свої рейки, як і мало бути. Таким чином у нас народився козацький волонтерський екіпаж з трьох людей, які разом з помічниками по духу роблять одну велику справу заради нашої перемоги.

Потім волонтерка разом з екіпажем  почали доставляти бійцям продукти харчування, домашні смаколики, джерельну воду, речі першої необхідності, рації, телефони, павербанки, одяг та взуття, турнікети, бандажі, термобілизну, шкарпетки, труси, різноманітні ліки та перев’язувальні матеріали, повністю укомплектовані автівки, генератори, насоси для викачування води з окопів, газові балони з плитами, маскувальні сітки, подушки, ковдри, біноклі, матраци, каримати, окопні свічки, ліхтарі, плівки для бліндажів, скоби, цвяхи, сокири, молотки, шуроповерти і багато іншого… Одним словом – все, що в їх змозі дістати чи зробити, завдяки добровільним помічникам, які завжди пліч-о-пліч з волонтерами. Важко перерахувати весь гумвантаж, який доставив козацький екіпаж нашим військовим на передову. А бійці замовляють щоразу нові й нові дивайси.

Анна сильна духом і вольова жінка.

Вона самотужки виховала трьох дітей – доньок Олександру і Анастасію, сина Юрія. Має двох онуків – Михайла і Даніїла.

За  фахом Анна Лаврик економіст, але в період війни тимчасово не працює, бо вважає, що, займаючись благодійною діяльністю, принесе більше користі рідній державі у тяжкий для неї час. 

Волонтерка любить своїх дітей, онуків, свого батька, свою родину, свій український народ, свою українську землю і свою Україну. Вірить в ЗСУ. Вона не шукає легких шляхів. Сильні люди складнощів долі не відчувають. До нашої Перемоги разом!

Читачі «Вінниччини» будуть чекати нових звітів-повідомлень волонтерки Анни Лаврик. 

Віктор ЗЕЛЕНЮК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені