Чому полеглих героїв вшановують вибірково?

Вінничанка Наталія Карпова під час російсько-української війни втратила єдиного сина – Романа. Страшна трагедія сталася ще 23 квітня під селом Довгеньке Ізюмського району Харківської області, але розповідаючи свою історію, вона одразу окреслила межі – не зациклюватися на минулому. Наша розмова точилася довкола вибіркового, на думку пані Наталії, вшанування пам’яті загиблих у війні вінницьких воїнів та репутацію самої Вінниці, міста, де немає ні алеї, ні меморіалу, ані будь-якого пам’ятного комплексу для покладання квітів.

– На війну син пішов ще 23 лютого, попрощався і сказав, що має йти боронити Україну, – почала свою розповідь Наталія Іванівна. – А вже 24 почалося повномасштабне вторгнення. З початку АТО-ООС Роман мав 4 ротації на фронт та повернувся з гарячих точок неушкодженим. На жаль, повномасштабну війну син не пережив. Його тіло я шукала пів року і змогла поховати у Вінниці лише наприкінці жовтня. Восени до мене подзвонила моя невістка, яка проживає разом із чотирирічним сином Романа в м. Первомайськ Миколаївської області,  та попросила передати його фото для вшанування пам’яті як полеглого бійця в місті, де він служив всього 2 роки.

Дана ініціатива надійшла від мерії Первомайська, тоді як від вінницької влади мені не надходило жодних пропозицій стосовно мого загиблого сина. Я намагалася потрапити на прийом до Моргунова, але мені відповіли, що під час війни він не проводить особисті зустрічі з громадянами. Якщо я напишу лист, то можливо, моє питання розгляне Департамент цивільного захисту, але у Вінниці поки що немає спеціального місця для подібного меморіалу слави. Олена Вікторівна Осадчук з департаменту сказала, щоб я підготувала фото сина, яке потім передадуть технічному відділу, а ті, в свою чергу, встановлять його на інтерактивну дошку, де нон-стоп транслюють фото полеглих бійців в АТО-ООС, що захищали Луганський і Донецький напрямки (але мій син загинув на Харківщині). Ще тоді мене здивував факт – в країні 10 місяців триває війна, а в нашому місті й досі не подбали про місце вшанування загиблих захисників.

Восени Наталія Іванівна не змогла закінчити розпочату справу з Департаментом цивільного захисту. Вона займалася пошуком та похованням єдиної дитини й певний час ні про що інше не могла й думати. Питання зниклого Романа Карпова навіть перебувало на особистому контролі у Володимира Зеленського. Жінка пригадує слова волонтерів, які їй казали, що  її сина не шукає хіба що Папа Римський. Пройшовши крізь емоційне пекло та подумки оглядаючись назад, вона й сама не знає, де взяла сили, аби пройти цей шлях, як витримала і «не зламалася». 

Насправді бентежить те, що у Вінниці, чи не єдиному великому місті в Україні, відсутнє спеціальне місце, куди можна прийти, покласти квіти та вшанувати пам’ять воїнів, які загинули з початку повномасштабної війни. Нині через реконструкцію площі біля вічного вогню інтерактивну дошку з показом військових, загиблих в АТО-ООС, перенесли з площі Козицького до краєзнавчого музею. Мати загиблого вінничанина вважає, що це місце малолюдне і не пристосоване для подібного меморіалу. А от майдан Незалежності, на її думку, ідеально підходить для спорудження такого пам’ятного комплексу, де стало б місця всім: і Небесній сотні, і бійцям з АТО-ООС, і загиблим в повномасштабній війні. Адже таку вистраждану незалежність здобувають саме нині і коштом тисяч життів та поламаних доль.

Мати Героя висловила переконання, що родичі загиблих не мають бігати і просити, аби згадку про їхню рідну людину розмістили на пам’ятній дошці. Цим має займатися влада, пропонуючи свою допомогу та прораховуючи кілька кроків наперед.

– У мене складається враження, що у Вінниці застосовують вибірковий підхід до військових, які загинули від початку повномасштабної війни. Одним влаштовують «живий» коридор, називають на їхню честь вулиці, дають розголос у пресі про смерть чи одержані нагороди, а родинам інших – доводиться все робити самостійно і переживати своє горе наодинці. Навіть квіти до державних свят наші чиновники покладають не до тимчасової алеї слави захисників України, а до пам’ятника Шевченку, інтерактивної дошки і до загиблих Небесної сотні. І нікого з них це не хвилює, – дивується мати полеглого Героя.

– На честь загиблих вінничан в Афганістані у нас є вулиця Воїнів-інтернаціоналістів, то чому не зробити таке ж узагальнення і для бійців російсько-української війни? Це несправедливо  стосовно родичів воїнів: або всім, або нікому. Вони однаково доклалися і віддали найдорожче, що в них було, але одних вшановують і пам’ятатимуть, а вклад інших нівелюється і швидко забувається.

– Пропоную ще один варіант для встановлення пам’ятної дошки. У нашому міськвиконкомі на першому поверсі колись висіли портрети заслужених пенсіонерів та видатних людей Вінниці, а потім їх забрали і зробили прозорий офіс. Думаю, що можна було б повернутися до цієї традиції. Прозорий офіс перенести на другий поверх, а на першому виставити фото тих, хто захищав нашу Батьківщину, – ділиться роздумами Наталя Карпова. – Нещодавно я познайомилася з вінничанкою Мариною Багуловою, яка втратила чоловіка у цій війні. За фахом вона філолог і хоче написати пам’ятну книгу та присвятити по розділу кожному полеглому вінничанину в цій війні. Однак постає питання: де ця книжка має зберігатися? У бібліотеках чи лише вдома у рідних? Має бути створений музей слави для збереження цієї  книги та пам’яті про загиблих вінничан, аби розповідати майбутнім поколінням про цю страшну трагедію. Таких історій, як моя, набереться багато. Зараз нам можуть закидати, що не на часі все це, що такі питання потрібно вирішувати після війни. Але ж в інших містах і селах змогли зробити спеціальні місця пам’яті, проявити шану до бійців, а у нас чомусь зволікають.

Роман Карпов має численні військові нагороди та відзнаки, а днями його мати з батьком одержали останнє вшанування вкладу свого сина в перемогу України – орден за «За мужність III ступеня» (посмертно) від Президента України.

Стосовно звернення Наталії Карпової до редакції газети ми пішли за роз’ясненнями до громадської спілки «Ветеранський простір» (куди зверталася і пані Наталя). Нам вдалося поспілкуватися з представницею «ВП» Марією Довжик, і ось що нам вдалося дізнатися.

– Коментувати і передавати деталі розмови з Наталією Карповою я не маю права – це конфіденційна інформація. Зауважу, що першочерговими завданнями нашої спілки є задоволення потреб військових психологічного та реабілітаційного характеру, в тому числі й вшанування їхньої пам’яті. В зв’язку з цим ми винесли на обговорення ініціативу, яка стосується створення меморіального парку у Вінниці. Дана місцина розташована поряд із Вишенським озером вздовж річки Дягтинець. Нині там непролазні хащі, кілька гектарів дерев та саморобні людські городи, – розповіла Марія Довжик. –    Наразі наш «Ветеранський простір» готується до громадських обговорень з цього приводу, а далі, якщо отримаємо підтримку від людей, спільно з міською владою розвиватимемо цю ініціативу. Наступного ж року можна буде впритул зайнятися цим питанням, хоча про конкретні терміни говорити ще зарано. Реалізація ініціативи залежатиме від багатьох факторів: підтримки, фінансування та злагоджених дій всіх залучених до проєкту сторін.

Чому нашим героям немає місця на майдані Незалежності? Чому для їхнього вшанування потрібно розчищати чагарники та зрізати здорові дерева? Хто з людей буде ходити на ті висилки? Пересічні мешканці міста – навряд чи, а рідні – прямуватимуть до цвинтаря, аби згадати своїх полеглих. Чому й досі у Вінниці не знайшли достойного місця для Героїв Небесної сотні? – на жаль, у Наталі Карпової питань більше, ніж відповідей…

Розмовляла Вікторія МЕЛЬНИК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені