Символи мають значення

7 січня у Свято-Успенському соборі Києво-Печерської Лаври відбулась літургія, яку відслужив митрополит Православної церкви України Єпіфаній. ЦЕ БЕЗУМОВНО ІСТОРИЧНА ПОДІЯ! Мабуть, не помилюся, якщо скажу, що вона по значущості на другому місці після, власне, отримання Томоса. Попри те, що я не є православним, якби я мешкав у Києві, то безперечно був би присутнім на цій літургії. Як би я особисто не ставився до зовнішньої сторони духовного життя, символи мають значення. І символізм повернення Православної церкви України до своїх святинь та ще й у різдвяні дні набуває просто містичного значення. Я думаю не буде перебільшенням стверджувати, що це не просто святкова літургія – це Різдво  Православної церкви України, що відбувається у дні Різдва Христового.

Але водночас хочу застерегти співвітчизників від передчасної ейфорії з цього приводу. Московський патріархат, який є департаментом ФСБ Росії, нікуди не подівся, і його службовці території Лаври не залишили. Відтак, залишається і смертельно небезпечний вплив цієї агентури на людей.

Звісно, дві головні святині ці перевертні залишили. Але плацдарм, який вони контролюють, залишається величезним. Я не випадково застосовую воєнну термінологію, бо те, що відбувається навколо Лаври – невід’ємна частина того, що відбувається на фронті. Отже,  спробуємо оцінити розміри втрати і розміри того, що залишилось у розпорядженні російського агентурного кубла.

Відкриваємо Вікіпедію і миттю з’ясовуємо, що архітектурно історичний комплекс Лаври має площу 22 гектари і складається зі 144 будівель. На території Лаври розташовано 12 (дванадцять) церков. Тобто, вони втратили лише дві церкви з дванадцяти. У решті десяти церквах вони будуть і надалі здійснювати свою вбивчу діяльність.

Знову ж таки не хочу образити тих українців, що досі ходять у ці осередки «руского міра». Беру ці слова у лапки, бо він не зовсім «рускій» і точно не «мір». Я не проти православ’я як такого. Але московський патріархат не є ані православною церквою, ані християнською церквою. Це така неоязичницька спільнота, де як ідоли використовують християнські символи, а служать російській імперії. Імперії, що від початку не мала нічого спільного з християнством, основу харчування якої складала людська кров. І проливати людську кров московська псевдоцерква вимагала протягом всього часу свого існування.

Але повернімось до об’єктивної картинки. Знову ж таки запитаємо у Вікіпедії, а скільки парафій контролює московська псевдоцерква? Станом на 2021 рік більш як 11 тисяч парафій, в яких служить 10500 службовців (священниками я їх називати не можу). Крім того, 18 навчальних закладів і 215 монастирів. Щоправда, центр Разумкова стверджує, що вірних у московського патріархату лише 6%. Але ця цифра викликає в мене сумнів, бо Разумков занадто разумков, щоб говорити правду. В будь-якому випадку людина, що служила особі, яка називала Томос «термосом»  на довіру не заслуговує.

Православна церква України на тлі московського патріархату виглядає значно скромніше, лише 6900 парафій. Звісно, за такої чисельної переваги і вплив на людей у московської патріархії значно більший.

Що це за вплив? Давайте подивимось на декілька прикладів.

Керівник від московської патріархії в Україні Онуфрій говорить з приводу Голодомору таке: «Голодомор – это было вразумление, усмирение со стороны Господа нашей гордыни, которая восстала против себя самого, против бытия человека. Есть такое украинское выражение, немного вульгарное – катюзi по заслузi. Мы получили то, что заслужили». У цій цитаті є прихований сенс, що несе нищівний, отруйний для свідомості зміст. Зупинімось на цьому детальніше. Отже, пан Онуфрій говорить, що Голодомор був «усмірєнієм со сторони Господа нашей гордині». Тобто Голодомор по Онуфрію це щось на кшталт всесвітнього потопу, яким покарали українців. Голодомором милосердний Бог трохи покарав неслухняних дітей. А чим завинили ці неслухняні діти?  А вони виявились «катюгами». Усвідомили? Ми, українці, «катюги», тобто вбивці і садисти, тому нас бог Онуфрія «по-отєческі пожуріл Голодомором».

Але це не все. Є ще те, що залишилось між рядків. Між рядків залишилася роль Сталіна та сталінського НКВС. Якщо Голодомор був Божою карою, то Сталін та його кати з НКВС є виконавцями Божої волі. Ні більше, ні менше. І говорити про злочини сталінських людожерів – це просто йти проти Божої волі. «Ми получілі то, что заслужилі», і руками комісарів, що до зернини вигрібали хліб в українських селян, чим прирікали їх на повільну мученицьку смерть, рухав сам господь бог. Я не випадково в цьому абзаці пишу слово «бог» з маленької літери, бо йдеться про бога пана Онуфрія, а не про Христа. 

Може, пан Онуфрій щось наговорив такого, з чим не згоден московський патріархат? У такому випадку московський патріархат мав би висловити свою незгоду з такими словами свого ієрея. Але ні, тиша!

Інший високопосадовець московського патріархату, тепер вже покійний Всеволод Чаплін, проголошував богоугодність масових вбивств. Не вірите, ось цитата: «Вот смотрите, даже Бог, … прямо санкционировал и санкционировал в будущем уничтожение большого количества людей для назидания остальных. … Для назидания обществ иногда необходимо уничтожить некоторое количество тех, кто достоин уничтожения». В. Чаплін на момент, коли він виголошував ці канібалістичні концепції, був, між іншим, високопосадовцем московського патріархату. Він очолював відділ по взаємодії церкви і суспільства. Знову ж таки замислимося над тим, що залишилось між рядками. А саме: хто має визначати тих, «кто достоін унічтоженія»? Московська патріархія, синод, ФСБ Росії чи особисто Путін? А тих, хто буде безпосередньо здійснювати «унічтоженіє», ми маємо вважати слугами Божими, святими? Ви не повірите, з точки зору В. Чапліна, так і є – «Государству можно (знищувати людей), в том числе тогда, когда оно осознает свой религиозный и нравственный долг. Вот протух, дорогие друзья, ваш исторический гуманизм, ну протух!» – патетично виголошує він. Тобто масові вбивства можуть бути «нравствєнним долгом», а гуманізм просто викидаємо на звалище, бо він протух. Якось дивно виглядає Божа любов у московському виконанні, вам не здається?  І що? Патріархія якось дистанціювалася від такої «християнської любові»? Ні. Знову тиша, мертва тиша.

Можна ще згадати самого так званого патріарха Кирила, коли він дарує ікону  командувачу Росгвардії генералу Золотову, «что бы этот образ всегда был в рядах Росгвардии».Тієї самої росгвардії, зауважимо, що відзначилась численними військовими злочинами на нашій землі. Тут вже спростовувати щось просто нема кому. Ікону виконавцю масових вбивств вручив сам очільник московського патріархату. Що це, як не схвалення фізичного винищення українців?

Можна ще наводити десятки і сотні подібних цитат пересічних службовців московського патріархату. Все це нестерпно смердить кров’ю, згарищами, ненавистю.

Все це перебуває у фатальному протиріччі з простою істиною, закарбованою ще на скрижалях: НЕ УБИЙ!

Ось із цієї причини особисто в мене з московським патріархатом точно різні боги.

Але повернімось до Києво-Печерської Лаври. Роками в стінах цієї святині мешкала організація, що сама була безкінечно далекою від християнства, а ще до того розповсюджувала серед величезної кількості вірян нестерпний сморід лицемірства. Бо інакше не може бути, коли очільники культу любові до ближнього проголошують тези про богоугодність масових вбивств. Негативні наслідки цього лицемірства ще довго будуть існувати у суспільній свідомості і довго будуть джерелом особистісних і соціальних деформацій. Це може бути не очевидним на перший погляд, але декларація певних цінностей і підтримка дій, протилежних цим цінностям, призводить до дискредитації саме цінностей. Суспільство, позбавлене цінностей, швидко і невідворотно деградує. Замінити цінності поліцейським наглядом неможливо. Найкращою ілюстрацією цієї тези є історія саме Росії.

Тому допоки у десяти з дванадцяти храмів Лаври московський патріархат поширює свою отруту, ми не можемо говорити про відродження Лаври, як саме християнської святині. Допоки у Лаврі перебувають двісті монахів московського патріархату, ми маємо щомиті бути готовими до можливого силового захоплення ними двох повернутих храмів.

То що ми  маємо у підсумку? У підсумку подавати припинення оренди двох храмів Києво-Печерської Лаври як остаточну перемогу зарано. Попереду важкі битви за повернення українських душ до християнства. Опір буде шаленим, московські ідолопоклонники так просто не здадуться.  

Дмитро ДІДКОВСЬКИЙ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені