Пісенно-театральні передбачення Діонісія Бонковського

«Де ж ти, Ґандзю, вродилася,

Де ж ти чарів навчилася,

Що як глянеш ти очима,

Я заплачу, як дитина»

Хто з-посеред любителів української пісні не чув про славетну «Ґандзю»? Мабуть, в цілій Україні немає жодної освіченої людини, не здатної наспівати собі «під ніс» цю просту, легку і, водночас, гіпнотичну мелодію.

Як виконавиця, зізнаюся: в ній є щось чарівне, навіть чаруюче. Ні, я не про святкові чари говорю.  Я маю на увазі чарунки щоденного буття – буття нашого, щирого, українського. У мелодії та словах «Ґандзі» неначе поселилася душа того недалекого віку (всього-на-всього півтори сотні літ немає обробці Діонізія Бонковського), що приніс нації культурний ренесанс. Образ Бонковського говорить про те відродження сам за себе: хлопоманство, народницький рух, нечуваний злет популярності колоритного українського театру. Але при цьому мало кому відомо, що Діонісій Бонковський – наш земляк, який народився на Поділлі.

      Наш український театр 1870-1910-х рр. багато компілював, синтезував, запозичував на Заході Європи. Цього, звісно, не приховаєш. Однак на відміну від музично-драматичних колективів Провансу, П’ємонту, Богемії, Хорватії, чиїми прикладами дійсно надихалися творці перших вітчизняних виконавських колективів, питомо український театр зумів надати глядачам не якусь розрізнену мозаїку пісень, драматургії, водевілів чи «картинок із народного життя». Наш театр, віддаючи йому належне, сформулював цілісно єдину картину, гармонію українського світовідчуття. В цьому, до речі, вбачаю істинну заслугу творчого доробку всіх трьох братів Тобілевичів – нерозривність музики, слова та видимого естетичного образу.

Здавалося б, до чого тут «Ґандзя» шляхтича-поета з Вороновиці Діонісія Бонковського (1816-1881)?

      «Ґандзя» аж ніяк не мовила нового слова для музичного мистецтва, жодним чином не перевершила народницький ренесанс італійського чи богемського співу. Ні! «Ґандзя» просто-напросто ввібрала в себе духовну сутність української музичної вистави, сповістила вдумливій публіці про естетичні перспективи наддніпрянської драматургії. Один твір, парафраз на відому народну пісню, талановито оброблений шляхтичем-подолянином Бонковським, неочікувано здійснив крок у нову, знайому всім нам, класичну епоху української театральної естради.

 Класичний образ білолицьої молодиці Ґандзі витворила ще в 1919 р. народна артистка Оксана Петрусенко

      Естрада дослівно перекладається як «сцена». Обробка Бонковського запропонувала слухачам і глядачам повноцінну сценічну виставу в одному невеликому пісенному творі. Для української презентаційної творчості ХІХ століття така пропозиція справді звучала по-новому. І, думається мені, нехай брати Тобілевичі ніколи в тому не зізнавалися, але успіх їхніх театральних імпрез уможливився виключно потугами музично-естетичних піонерів (ще й переважно любителів!). Бонковський, поза сумнівами, не може слугувати єдиним прикладом, але, на мою скромну мистецтвознавчу думку, насамперед «Ґандзя» відкрила жанрову стилістику українського естрадного романсу.

      Описаний романс мав народний чи авторський характер? Так, Бонковський запозичив слова «Ґандзі» з ряду фольклорних записів. Для власної обробки він звів декілька варіантів пісенного тексту. Поет навіть користувався записами фольклорних зразків, що побутували в українських станицях Кубанського козацького війська (тобто, серед прямих нащадків запорожців). Окремі текстові варіації, як свідчать сучасники, Бонковський записав поблизу рідної Вороновиці.

      Маючи перед очима відмінні тексти (кубанський, новоград-волинський, бердичівський, вороновицький варіанти), шляхтич Бонковський самостійно вигадав мелодію та запропонував форму виконання (з явними елементами козацького «лицедійства»).

Народна пісня набула не стільки академічного звучання (воно безперечно присутнє), скільки формату естетичного обрядодійства. Діонісій Бонковський звертав увагу на художню стилістику виконання навіть більше, ніж на текст. По суті, він сформулював кредо, яким не завжди собі на користь користуються сучасні виконавці-естрадники: найголовнішими елементами пісенного твору мають вважатися стилістика його подачі (сьогодні би сказали «перформанс») і проста для запам’ятовування мелодія; текст – лише вторинний додаток, супровід для хорошого обрядодійства.

      Ідеї Діонісія Бонковського значно вплинули на українські театральні кола ХІХ – початку ХХ століть. Дарма, що «метри» на них не завжди посилалися прямо. Зрештою, такою виявляється доля багатьох митців-новаторів. Твориш концепцію, описуєш, розповідаєш близьким… Потім її засновниками проголошують себе ті, хто зумів розповсюдити добре забуту ідею серед широкої «нової» публіки.

      Отож «Ґандзя» Діонісія Бонковського (1816-1881) народила не просто український естрадний романс. «Ґандзя» постала біля витоків істинної, душевної української вистави. За це шляхтичу, поету, композитору, талановитому вороновичанину Діонісію Бонковському ми і повинні низько вклонитися.

Карина ВОЛОШИНА

 Карина Волошина

Коротко про автора:

Карина ВОЛОШИНА,

член Національної спілки журналістів України,

лавреат І премії Всеукраїнського фестивалю сучасної пісні та популярної музики «Червона рута», мистецтвознавиця

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені