Художник-подолянин, що відмовився від «американської мрії»
«…Скляні намистинки розсипалися на землі, наче в хаотичному океані потойбічного світу задзеркалля. Колообіг простору та часу жодної секунди не завмирав. Всесвіт перетворювався на магічне диво, що перевертало свідомість кожної істоти, а точніше – кожної молекули цієї надзвичайної світобудови. І лише прозоре намисто – єдине, до чого не доторкнулася метаморфоза»!
Такими словами я б описала картину «Скляне намисто» (1993) українського художника Віталія Мурсаловича Алікберова. Талановитий митець народився 2 вересня 1944 року в селі Цапівка Томашпільського району Вінницької області. Його батько був лезгином, а мати – українкою. Алікберов – випускник Одеського художнього училища імені М. Б. Грекова. Як відомо, славетне училище є найдавнішим спеціалізованим художнім навчальним закладом України (функціонує з 1865-го). У 1984 р. Віталій Мурсалович успішно закінчив навчання на факультеті живопису Київського художнього інституту (теперішня Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Того ж року повернувся на південь України, де почав викладати образотворче мистецтво в рідному училищі.
Філософський живопис художника привертає увагу кожної людини, котра дивиться його картини. Не можна не зачепитися поглядом на полотнах талановитого майстра. Глядач спостерігає творіння через власну призму і знаходить свій особистий сенс, уявляє ті образи, які проходять людською душею.
Так, є, на перший погляд, звичайнісінькі пейзажі, нічим не примітні натюрморти, але якщо трішки затриматися оком на зображеннях, то починає поступово випливати рух усіх предметів, завертаючи у калейдоскоп бажаних мрій.
Взяти, наприклад, натюрморт «Соняшники» (1997): перша секунда – перед тобою певна подоба квітів у похмурих тонах, болото, з якого незрозуміло – чи рослини це взагалі, чи перетворений жанр кубізму; друга секунда – бачиш осереддя соняшника, його листя, та й позаду ніби небо… третя секунда, четверта, п’ята… Зрештою, розумієш: дійсно, на полотні квіти, видніється небо, сонечком пропливають хмаринки, чутно шуркотіння дерев, відчувається цей освіжаючий аромат природи. Так, ніби картина з’являється перед нами зовсім потихеньку – відкривається завіса, простір розширюється до безмежної геометричної прогресії, і полотно поступово поглинає незвіданою історією.
Віталій Алікберов вміло демонстрував своєю творчістю «недоторкане» людським розумом. Майстерність передачі «задзеркалля» видимого світу, баланс світла, тіні зробили з художника величну постать мистецтва всесвітнього масштабу. Для прикладу, техніка сфумато (від італійського слова «sfumato» – «затушований»), розроблена ще самим Леонардо да Вінчі, надає змогу чітко зрозуміти – перед нами не звичайний живописець, а справжній геній образотворчості.
«Я б сказала, що основна мета виставки – стихія часу. І стихія для нього – це насамперед стихія води. Дуже мінлива, дуже плавно перетікаюча, мінлива та жива, підтримує життя на землі… вкрай позитивна енергія в його роботах. Разом із тим, ось таке відчуття смутку і тривоги сьогодення присутнє буквально в кожній його роботі», – слова завідувачки виставкового відділення Одеського національного художнього музею Галини Богуславської, присвячені виставці «Віталій Алікберов, художник і педагог» (2012). Погоджуюся з її словами – творчість Алікберова без часу, без рамок і без нав’язаних законів.
Сама постать цієї талановитої людини не залишає байдужим: «Якось Віталій Мурсалович переміг у міжнародному конкурсі на місце викладача Американської академії мистецтв серед 120 найкращих педагогів усього світу», – каже директор Одеської школи художньо-естетичного профілю імені Костанді Валерій Токарєв. – Алікберову запропонували жити та працювати в США. Втім, він відмовився: «Ні, я краще поїду до своїх студентів художнього училища»… «Окрім того, Віталій Алікберов 25 років присвятив викладацькій діяльності, виховав цілу плеяду одеських художників, відомих у всьому світі. Хоча сам він скромно зазначає, що «його робота полягає лише в тому, щоб не заважати». (Всі наведені цитати опубліковані на одеському інтернет-сайті www.glasweb.com, що належить мережевій версії «ГЛАС»).
2007-го року митець отримав почесне звання «Заслужений художник України». Згодом став «Народним художником України». До Національної спілки художників Алікберова обрано ще 1988-го. Відзначу: багато робіт Віталія Мурсаловича зберігаються різними музеями світу, зокрема престижним Нью-Йоркським Музеєм Соломона Гуггенхайма.
Герой цієї статті помер 24 травня 2014-го, так і не дочекавшись міжнародного виставкового туру. Мені б дуже хотілось, аби в майбутньому твори Віталія Мурсаловича стали об’єктом пильної уваги та досліджень вітчизняних законодавців моди образотворчої галузі.
Вінничанина знає вся країна, багато відомих митців, критиків. Творчість Алікберова захоплює кожного поціновувача його таланту, з першого ж погляду закохує в безмежність образів дивовижного світу художника. Плавність мазків занурює у вічність неземного, а онтологія допомагає знайти глибинний сенс шедеврів. Увесь світ перебуває в броунівському русі, а скляні намистинки так і залишаються нагадуванням про цінність моменту.
Карина ВОЛОШИНА
