«Отаманія» Костянтина Завальнюка

(До 60-річчя від народження)

Відомий український історик, краєзнавець, архівіст народився 19 лютого 1963 року в с. Комарів тодішнього Немирівського району Вінницької області (нині с. Урожайне Вінницького району). Згодом сім’я переїхала у с. Лани (Юрківці) Тиврівського району. Навчався в Селищенській середній школі. У 1980-1984 роках навчався на історичному факультеті Вінницького державного педагогічного інституту ім. М. Островського, який закінчив з відзнакою за спеціальністю учитель історії та суспільствознавства. У 1984-1992 роках працював учителем історії та географії у Черемошненській НСШ Тиврівського району Вінницької області.

Неподалік знаходиться відома пам’ятка – так звана Могила Данила Нечая, брацлавського полковника, який героїчно загинув  при обороні сусіднього села Красне 20 лютого 1651 року. Мабуть, відтоді Костянтин Вікторович кохається у козацькій тематиці, бере активну участь у патріотичних акціях як козак Вінницького полку ім. І. Богуна Українського козацтва. На своїх зборах козаки обрали К. Завальнюка курінним отаманом, його нагороджено орденом Івана Богуна. Настільною книгою всіх патріотів Поділля є його енциклопедія «Лицарі волі» (про повстанський рух на Поділлі), що неодноразово перевидавалася.

У 1991-1995 роках навчався в аспірантурі Інституту історії України НАН України. У 1993-1994 роках – архівіст відомчого архіву управління освіти Вінницької обласної державної адміністрації. З 1994 року – провідний архівіст Державного архіву Вінницької області (відділ інформації та публікації документів). З січня 1993 по червень 1994 року – архівіст об’єднаного відомчого архіву управління освіти Вінницької обласної державної адміністрації. З червня 1994 року працював провідним археографом відділу інформації та використання документів Державного архіву Вінницької області, а з вересня 1997 року – провідним спеціалістом того ж відділу. З 2010 року – головний спеціаліст вищезазначеного відділу ДАВіО.

 Досліджує історію повстанського руху 20-х років XX ст. на Поділлі, літературно-мистецьке Поділля, палеоуфологію. Автор понад пів сотні книг з науково-краєзнавчої тематики та уфології. Лауреат вінницьких обласних журналістських премій ім. О. Гетьмана (2000) та К. Гришина (2009), загальнодержавної премії «За подвижництво у державотворенні ім. Я. Гальчевського» у номінації «За науково-дослідницьку діяльність» (2012), Всеукраїнської літературної премії ім. Ю. Горліса-Горського Історичного клубу «Холодний Яр» (2013), ім. В. Вовкодава (2022 р.). Член Національної спілки журналістів України (1996), Історичного клубу “Холодний Яр”, Товариства «Меморіал» ім. В. Стуса, Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка, Національної спілки краєзнавців України, науково-краєзнавчого клубу «Дослідник краю» відділу літератури та інформації з питань краєзнавства Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки. Почесний краєзнавець України (2015).

Першим в обласному архіві став кандидатом історичних наук (1999): у 1998 році в Інституті історії України НАН України захистив кандидатську дисертацію на тему «Українсько-білоруські зв’язки (XIX століття)» (науковий керівник Надія Шип). З 1991 р., єдиний науковець на Вінниччині, тема дисертації якого пов’язана з Білоруссю. Учасник І Міжнародої конференції «Гісторыя гендлю у Беларусі (ад старажытнага часу да канца XX ст.): праблемы выучэння і перспектывы даследавання» (Мінськ, 14-16 листопада 2013 р.). Серед його статей:

 Українсько-білоруські торговельні зв’язки у першій половині XIX ст. // Історія України – 1998, № 20 – Травень;

Торгівля промисловими товарами між Україною та Білоруссю у другій половині XIX ст. //«Український історичний журнал» – 1998, № 4;

А нещодавно спільно з  тиврівчанином Русланом  Зелінським видав енциклопедію «Білоруси Вінниччини», де є стаття і про автора цих рядків.

Крім українсько-білоруських торговельних зв’язків XIX століття, досліджував національно-визвольний повстанський рух на Правобережній Україні у 1920-х роках, культурно-мистецьку історію Поділля. Серед робіт:

Отаман-галичанин Іван Голуб: повстанець і журналіст // Українська періодика: історія і сучасність – Львів, 2003;

Лицарі волі. Повстанський рух на Поділлі у персоналіях (20-і роки XX століття) – Вінниця, 2000;

Трагедія отамана Волинця – Київ; Львів, 2004 (у співавторстві);

Останній з видатних Щеньовських – Вінниця, 2004;

Орел подільського краю – Київ; Львів, 2004 (у співавторстві);

Життя в ім’я України [Про Володимира Мачушенка] – Вінниця, 2005;

Провісники волі – Літин, 2005;

Червоний смерч над Поділлям – Вінниця, 2008 (у співавторстві).

Опублікував низку літературно-краєзнавчих розвідок про життя і творчість письменників Валер’яна Тарноградського, Леоніда Мосендза, Юрія Горліса-Горського, Якова Качури, Володимира Свідзинського та інших, брав участь в укладанні збірки документів і матеріалів «Східне Поділля в добу Центральної Ради та Гетьманату П. Скоропадського (березень 1917 р. – грудень 1918 р.)» (Вінниця, 2008).

Костянтин Завальнюк – член міжрайонного краєзнавчого об’єднання «СОБ» (Схід Області Брацлавщина). Ще в молоді роки вступав до Зозівського ПТУ, але вчасно передумав, і ми не втратили одного з кращих краєзнавців нашої області. Виступав на акціях в Турбові,  Липівці, Вахнівці (про отаманшу «Марусю»).  Разом з автором цих рядків досліджує таємниці липовецької землі. Спільно з ним видано книгу «Єдиний з вінниччан» (про нобеліанта З. Ваксмана з Н. Прилуки), статтю про Романово-Хутірську битву 1919 р., де УГА УНР розгромила російських окупантів Білої армії. Разом досліджуємо рейди української амазонки отаманші «Марусі» Соколовської.

Особливо виділяється серія його книг «Боги та Герої…», присвячена палеоуфології. Зокрема, давно я не відчував такого гурманства від цієї теми, як по прочитанні оригінального творіння «Люди і боги Стародавньої Месопотамії» (тут автори дотримуються традиційної транскрипції передачі грецького слова зі значенням «Межиріччя»). Насамперед відзначу вдало підібрані «стріляючі» епіграфи з давніх текстів, які допомагають зануритись у стрімкі води з тематичних частин книги.

З першої сторінки ми опиняємося на берегах Тигру і Євфрату, а останніми ідуть «Свідчення старозавітних патріархів» (як відомо, родоначальники єврейського народу вийшли з  Уру Халдейського). Центральний розділ – «Шумер починався в Аратті» (назву дехто іменує Трипільську цивілізацію, хоча така країна була і на Іранському плоскогір’ї). Можливо, з цього слід розпочинати читання, бо ще древні говорили: «Аб ово» («від яйця»).

За перегорнутою останньою сторінкою проступає тема із серії «Люди і боги…» І мимоволі уявляєш авторів посвяченими у таємничі знання героїв. Мов мудрець Бероз,  Костянтин Завальнюк своїм розумом «просвічує» тисячолітній морок давнини.

Олександр РОГОВИЙ,

заступник голови обласної організації Національної спілки краєзнавців України, голова міжрайонного краєзнавчого об’єднання «СОБ», Почесний краєзнавець України