Його недовишитий рушник для доні…
Олександр Андрієнко в Іллінцях належав до тих людей, кого знають і поважають усі. Тривалий час очолював підрозділ на газокомпресорній станції, завідував господарством у загальноосвітній школі, а потім працював на технічній посаді в міській раді. Життєрадісний, оптимістичний, всебічно талановитий. А ще – надзвичайно патріотичний. І це, як висловилась волонтер із громадської організації «Спілка учасників АТО та ветеранів інших бойових дій» Оксана Попик, помічалось не лише завдяки його пишному оселедцю, вусам підковою та козацькій сережці у вусі, а насамперед – славним діям. Не дивно, що він 2014-го опинився на Донбасі, де хоробро воював, отримав поранення, мав численні бойові відзнаки.
На час повномасштабного вторгнення ворога серйозно хворів, його так скрутило, що й підвестися було важко. Але зібравшись із силами після сумної звістки, одразу ж опинився на передовій у Миколаївській області. За нагоди завжди твердив, що все буде добре. Цим вселяв віру в Перемогу собі й оточуючим. Незадовго до загибелі його на кілька днів відпустили додому. На жаль, то було останнє побачення з рідними Іллінцями. На початку жовтня минулого року він героїчно загинув.
19 лютого Олександру Миколайовичу мав би виповнитись 51 рік, і саме в цей день вдячні іллінчани вирішили відкрити у фойє міського будинку культури виставку його робіт. Бо він майстерно малював, вирізав по дереву і навіть вишивав. А головна його робота, яку задумав, це вишити рушник доні Валерії на весілля. Але цьому прекрасному задуму перешкодили російські фашисти. Валерії з її обранцем Віктором не судилося стати на підготовлений батьком до цієї події рушник.
Те незавершене творіння рук талановитого патріота стало центральним експонатом на виставці різнопланових робіт Олександра Андрієнка, відкритої до дня його народження. Виступаючи на цьому дійстві, міський голова Володимир Ящук наголосив, що Олександра в колективі поважали як всемірно позитивну людину, з розумінням ставились до його численних хобі. На жаль, війна забирає найкращих – цвіт нації. Незадовго до того в Жорнищі хоронили полеглого захисника – теж людину із золотими руками, прекрасного садівничого і навіть самобутнього майстра ландшафтного дизайну. Нашим обов’язком є продовжувати їхні добрі справи.
З особливим хвилюванням виступала Валерія. Вона вже закінчила місцевий аграрний фаховий коледж та Білоцерківський аграрний університет, має надійну опору в житті – Віктора. Але й за такої ситуації її втрата батька дуже болюча. Що ж стосується молодшої сестрички Анастасії, яка ще школярка, то по її майбутньому вороги нанесли куди страшнішого удару. Родині належить стійко пережити це горе.
Колишня дружина Андрієнка Світлана Миколаївна розповіла про створення виставки, наскільки охоче іллінчани допомагали в цій справі. Позаяк він був людиною щирою, багато робіт роздарував. Тепер же, дізнавшись про втілення цього задуму, люди приносили створену ним красу. Майже протягом місяця бажаючі матимуть змогу ознайомитись із мистецтвом Олександра Андрієнка, а заодно – зробити пожертвування на користь Збройних Сил України.
Микола КАВУН,
власкор «Вінниччини»
Фото автора
