Михайлівка на Дністрі: два поселення римських часів

Село Михайлівка – перше село колишнього Ямпільського району, ліквідованого 17 липня 2020 р., яке зустрічає мандрівників із північно-західного напрямку. Автодорога Т0202 з Яруги (Могилів-Подільщина) цілковито знаходиться в контрольованій прикордонній смузі. Правіше, одразу за мальовничою течією античного Дністра, тішить очі своїми природними багатствами Сороцький район, приналежний нашій сусідці – Республіці Молдова.

Так, у Михайлівці розташувалися цілих два повноцінні поселення черняхівської археологічної культури (ІІ-V століття нашої ери)! Обидва свідчать про високу інтенсивність римсько-готсько-кельтсько-сарматських міжетнічних контактів у часи пізньої античності. Скоріше за все, в Михайлівці тоді навіть функціонував «лімесний ринок» («лімес» – лінія кордону Римської імперії). Сьогодні ж село знане передусім пунктом пропуску «Михайлівка-Кременчуг». Населений пункт із типовою слов’янською назвою (Кременчуг) розкинувся на горбистому молдовському правобережжі Дністра – прямо навпроти Михайлівки.

Порівнюючи переписи населення 1989/2001 і статистичну оцінку 2022 р., бачимо: населення Михайлівки за звітний період скоротилося більш ніж на 400 осіб (сьогодні бл. 800 мешканців). Ще 1776-го року, за сприяння козаків (колишніх запорожців), у селі з’явилася Церква Успіння Пресвятої Богородиці. Після окупації Поділля Російською імперією (1793) села вздовж Дністровської прикордонної лінії налагодили тісні зв’язки із «Бузьким козацьким військом». Окремі підрозділи «бужан» здійснювали охорону прикордонної лінії і в Михайлівці, фокусуючи свою увагу південніше Ямпільщини – до самого Тирасполя.

2001-го року археолог М. В. Потупчик виявив і дослідив на території села два черняхівські поселення, датовані приблизно однаковим часовим проміжком (ІІ-IV ст. н. е.). На їхній території віднайдено сліди римсько-готських контактів, кельтської і сарматської присутності.

Перше поселення причаїлося на нижній переддністровській терасі, прямо навпроти молдовського Кременчуга. Під час візуального обстеження дослідникам вдалося локалізувати декілька укріплень, типових для «castellum» (прикордонних фортів Римської імперії). Заслуговує на увагу саме геометричний метод побудови, не притаманний «варварам» (бастарнам, готам чи сарматам). «Вали» (такими вони вже не виглядають) охоплюють квадратний периметр, усередині котрого знаходилися житла мирних мешканців. Залишки кераміки, виявлені дослідниками, слід віднести до ІІІ-IV ст. н. е. Однак фортифікаційні споруди, з огляду на їхні умовні лінії, з’явилися не пізніше ІІІ ст. Цей першопочатковий форт могли збудувати навіть римляни, форсувавши межовий Дністер зі сторони молдовського Кременчуга… Певний час Михайлівка розташовувалася прямо на передовому фронтирі (кордоні) римської Дакії, але прикордонна лінія ніколи не була сталою. Вона постійно зміщувалася задля зручності розташування римських регулярних військ.

До речі, про бастарнський шар у черняхівському поселенні Михайлівки №1 можуть свідчити знахідки типової кельтської кераміки, орієнтованої на справляння релігійно-культових потреб.

Друге черняхівське поселення Михайлівки (№2) знаходиться в напрямку природно-заповідної території «Білянський ліс» (північно-західніше с. Біла). У тих місцях Дністер надає прирічковій терасі обрисів справжнього півострова, де природна кон’юнктура дозволяла готам-черняхівцям заснувати повноцінне ринкове поселення.

Чому я припускаю торговельно-економічне призначення михайлівського черняхівського культурного шару №2? Передусім дане черняхівське поселення не супроводжується фортифікаційними «фундаментами». Крім того, в його шарі знайдено ряд матеріальних свідчень торговельних контактів із римськими провінціями (Нижньою Мезією, Верхньою і Нижньою Дакією).

На відстані понад 100 м від локалізованого поселення (північно-східніше та північно-західніше) розкинувся комплекс сарматських курганів (краще сказати, їхніх залишків). До речі, сарматська спадщина Михайлівки потрапила в дослідницький об’єктив ще за археологічної експедиції радянського академіка Михайла Артамонова (1952).

Артамонов ствердив унікальність міжкультурних контактів населення Вінницького Подністров’я, рухаючись стежками, вперше прокладеними видатним українським істориком Володимиром Антоновичем. Експедиція останнього (1883) дозволила віднайти в Михайлівці залишки кочівницьких курганів, які тоді ще було досить складно ототожнити з якоюсь групою племен (зі скіфами чи сарматами). Зрештою, археологія довго працювала над поняттям «атрибуції» («ототожнення»), врешті-решт прищепивши курганам поблизу Михайлівки сарматське походження. Пізніше вдалося відшукати сарматські наконечники стріл і ряд побутових предметів, які переконують в існуванні поховальної курганної групи. Вона з’явилася приблизно тоді ж, коли й гіпотетичні геометричні фортифікації михайлівської подністровської тераси (черняхівське поселення №1). Маю на увазі межу ІІ-ІІІ ст. н. е.

На думку істориків, в означений період у Подністровському регіоні досягли найвищої активності культурні зв’язки іраномовних кочівників-сарматів і кельтомовних землеробів-бастарнів. Однак поміж двома племінними групами вже незабаром після 150 р. н. е. вклинилися германомовні воїни-готи. Розмістивши військову дружину в межах умовного черняхівського поселення №1 (ближче до молдовського Кременчуга), колоністи-готи створили на природному півострові (південніше Михайлівки) ринкове поселення. Про це свідчать знахідки кераміки, котрі можуть бути атрибутовані (ототожнені) з фабричними зразками римських Мезії і Дакії. Тобто, разом із готсько-черняхівськими фібулами та сарматськими наконечниками стріл навколо Михайлівки знайдено залишки амфор, які, гіпотетично, відносяться до продукції майстерень Тіри (сучасний Білгород-Дністровський, у ті часи – потужна римська військова база). Отож специфіка давніх поховань і знахідок культурного шару найближчих до Михайлівки місцевостей дозволяє ствердити існування пункту обміну предметами матеріального вжитку, розташованого на умовному «півострові» (південно-східніше Михайлівки та західніше сучасного ботанічного заказника «Білянський ліс»).

Втім, поодинокі знахідки поблизу Михайлівки, започатковані ще обстеженнями В. Б. Антоновича (1834-1908) чи М. І. Артамонова (1998-1972), не могли би дати мені такої впевненості, якби не традиції сусіднього молдовського Кременчуга. В околицях останнього, на правому березі давнього Тіраса, здіймається спеціальна геологічна охоронна зона – пагорб «Каска». Спершу археологи відшукали в Кременчузі залишки крем’яних знарядь праці, виготовлених первісною «людиною розумною» і датованих бл. 20 тис. р. тому. Згодом навколо пагорба «Каска» дослідники віднайшли, як і на українському боці течії Дністра, залізні наконечники сарматських стріл, готські фібули та, що важливіше, римські прикраси, посуд. Неподалік Кременчуга віднайдено також гіпотетичні уламки довгого римського легіонерського меча – так званої «спати» (з латинського слова «spatha»).

У будь-якому разі, черняхівські поселення українсько-молдовського прикордоння поблизу Михайлівки вкупі зі сарматськими курганами та очевидними римськими впливами чекають на своїх дослідників-ентузіастів. Тільки втручання професійних археологів дозволить захистити пам’ятки як від незворотного забуття, так і від небезпечних дій «чорних археологів», озброєних маршрутами академіка Артамонова і новітніми металошукачами.

(далі буде)

Віктор МЕЛЬНИК,

кандидат політичних наук, юрист,

викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

лавреат премії Ars Translationis імені Миколи Лукаша за переклади з латини,

член НСЖУ